Я не навчилась малювати, хоч малювали всi навколо

Я не навчилась малювати, хоч малювали вс? навколо:
Батьки, брати мо? ? сестри, ще хтось ?з дальньо? р?дн?.
Я зачаровано дивилась, як ол?вець малю? коло.
За мить ?з кола – вже обличчя... Вс? – вм?ють, не дано – мен?...

Н?, я не заздрила чаклунству митц?в на в?льних верн?сажах.
Я все життя спостер?гала, як легко створюють вони –
Очей живе ? тепле св?тло, холодний щем м?ських пейзаж?в.
? перед пензликом звичайним страждала в?дчуттям вини.

А пот?м в?н зустр?вся – дивний, в?н – зачаровував словами.
? раптом запитав: а хочеш, я малювать тебе навчу?
? все мо? д?воче т?ло до ранку змалював – губами...
? я створилася у ж?нку, як зрозум?ла, що кричу...

? я насправд? зрозум?ла т??? ноч? сенс мистецтва.
Митець – це той, хто сотворя?, да? тоб? нове життя.
Хто здатен запалити душу, хто здатен запалити серце...
З?знаюся, т??? ноч? митцем уперше стала й я...