Нi до чого

Мен? тво? ?Вибач? уже н? до чого, друже:
Сп?знився ?з ним ти на ц?лий десяток рок?в.
Чи думав, страждала? Та, якось, пробач, не дуже,
Бо мала зробити чимало р?шучих крок?в.

Напевно, прощати – то, все ж, не моя чеснота,
Душ? не проймають сл?зливо-щеняч? оч?…
Я вже не боюся н? злам?в, н? поворот?в,
Тим паче – казок про самотн? холодн? ноч?.

Напевно, навчилась не думати про минуле,
? кожного дня не л?чити сердечн? шрами,
Мен? тво? ?Вибач? не треба, я ген забула
Про те, що колись об?рвалося пом?ж нами.