Осень

Вчора у гост? до нас зав?тала
Д?вчина дивна, розкута, яскрава.
Тихо вв?йшла, що н?хто й не пом?тив,
В двер? дмухнула й поривчастий в?тер
?х зачинив дуже гучно ? сильно,
Так, що аж скло у в?кн? задзвен?ло.
Б?гла вона в?д негоди страшно?,
Змокла до нитки в?д зливи рясно?.
Там колихають дощ? на в?кн?
Море краплин на прозорому скл?.
Серед к?мнати на ст?льчик упала,
Скинула плащик з густого туману
Та розплела золотаве волосся,
Що наче мед по плечам розлилося.
Коло вогню вона швидко з?гр?лась,
Висохла зовс?м та розвеселилась.
Зареготала та ну серед хати
Швидко в таночку весел?м кружляти.
В не? на ши? червоне намисто,
Зроблене плаття ?з жовтого лисття
Та черевички червон?-червон?,
Г?лка калини у теплих долонях.
Посм?шка дивна, в очах ?? ясних
Рад?сть та сльози живуть одночасно.
Гостя нахабна та дуже незвична
Так роз?йшлася в сво?х черевичках,
Що ?хн?й гурк?т стояв серед хати,
Наче стр?ляли з гучно? гармати.
? золоте, як пшениц? колосся,
Виром злет?ло в пов?тря волосся,
З плаття попадало висохле лисття
Та роз?рвалось червоне намисто.
Порозб?гались в кутки по хатин?
Т? неслухнян? вертк? намистини.
Д?вчина дуже тому засмутилась,
Краплями смутку вода покотилась,
Замигот?ло налякане св?тло,
Двер? в?дкрило поривами в?тру.
Злива вв?рвалась до тепло? хати,
Скло почало у в?концях стогнати,
Серед к?мнати засмучена й боса
Плакала дол? д?вчина ос?нь.
Ос?нь прекрасна ? ос?нь чудова,
Ос?нь усм?хнена, ос?нь волога,
Ос?нь пожовкла ? лаг?дна ос?нь,
Д?вчина з довгим пшеничним волоссям.
В гост? приходить з дарунками л?та,
Стиглим врожа?м, останн?ми кв?тами.
Раду? душу ос?нн?ми барвами,
Теплим пром?ннячком сонця яскравого.
Ввечер? довго кружля?-кружля?,
Лисття пожовкле в пов?тря зд?йма?,
А засмутившись ст?ка? водою
Чистою, пр?сною та дощовою.
Плаче вона аж до самого ранку,
Доки зима не дихне на св?танку
Подихом св?жим та дуже морозним,
Миттю застигнуть прозор? т? сльози.