Мов би жива...

Без в?ри нащо жити мр?ям уноч?,
як темрява у в?кна загляда? без к?нця?
Не полонить н?що так душ?, ? тод?,
коли любов? сильне, щире, справжн? почуття
?дна? з пристрастю закоханих людей серця.
Вслухаюсь в шелест тиш? силюсь зрозум?ть:
як у в?длунн? мр?й лиша?ться душа?
Адже вона в пост?йн?м рус? всюди, скр?зь,
пов?трям проника? в св?т мов би жива!
Вдивляюсь в св?тло – хочу вглед?ти ??…

Як мучиться, як диха?, живе?!
Ус?х ?й жаль, та т?льки б?льш себе…