2-й сонет Пана Шекспiра
СОНЕТИ ПАНА ШЕКСП?РА
(в переклад? Олександра Виженка)
2
Ледь сорок зим лице тоб? й чоло
Пор?жуть хуртовинами писань,
Тво? вбрання, що з юност? цв?ло,
Обернеться на лахмани страждань.
Тебе спитають: ?Чом ти так зачах?
Де мед под?в сво?х духмяних дн?в?? -
Невже зухвало скажеш: ?Ув очах
Мо?х… Погляньте… мед на сам?м дн??.
Тебе назвали б мудрим, якби ти
Дитям чар?вним св?т наш укв?тчав.
Ц?ну? Бог над все так? скарби,
То й ти б в?д Нього милост? зазнав.
Нащадок молод?сть родителю верта?,
Старече т?ло й душу з?гр?ва?.
СОНЕТИ ПАНА ШЕКСП?РА
(п?дрядковий переклад Артема Виженка)
2
Коли сорок зим в?зьмуть в облогу тво? чоло
? вириють глибок? транше? на пол? тво?? краси,
Гордовите вбрання тво?? юност?, котре тепер так приваблю? погляд,
Вс? будуть вважати лахм?ттям;
Тод?, якщо тебе спитають, де вся твоя краса,
Де все багатство кв?тучих дн?в,
Сказати, що воно в тво?х глибоко запалих очах,
Було б пекучим соромом ? порожньою хвальбою.
Наск?льки схвальн?шим було б використання тво?? краси,
Якби ти м?г в?дпов?сти: ?Це мо? прекрасне дитя
П?д?б’? п?дсумки мо?м рахункам ? стане виправданням мо?? старост??, -
Дов?вши його схож?сть з тобою, що його краса - це тв?й спадок.
Це було б немовби знову стати молодим, коли ти старий,
? побачити свою кров гарячою, коли ти в?дчува?ш, що в тоб? вона холодна.
№ 2
When forty winters shall besiege thy brow,
And dig deep trenches in thy beauty's field,
Thy youth's proud livery so gazed on now
Will be a tattered weed of small worth held:
Then being asked, where all thy beauty lies,
Where all the treasure of thy lusty days,
To say within thine own deep sunken eyes
Were an all-eating shame, and thriftless praise.
How much more praise deserved thy beauty's use,
If thou couldst answer 'This fair child of mine
Shall sum my count, and make my old excuse',
Proving his beauty by succession thine.
This were to be new made when thou art old,
And see thy blood warm when thou feel'st it cold.
(в переклад? Олександра Виженка)
2
Ледь сорок зим лице тоб? й чоло
Пор?жуть хуртовинами писань,
Тво? вбрання, що з юност? цв?ло,
Обернеться на лахмани страждань.
Тебе спитають: ?Чом ти так зачах?
Де мед под?в сво?х духмяних дн?в?? -
Невже зухвало скажеш: ?Ув очах
Мо?х… Погляньте… мед на сам?м дн??.
Тебе назвали б мудрим, якби ти
Дитям чар?вним св?т наш укв?тчав.
Ц?ну? Бог над все так? скарби,
То й ти б в?д Нього милост? зазнав.
Нащадок молод?сть родителю верта?,
Старече т?ло й душу з?гр?ва?.
СОНЕТИ ПАНА ШЕКСП?РА
(п?дрядковий переклад Артема Виженка)
2
Коли сорок зим в?зьмуть в облогу тво? чоло
? вириють глибок? транше? на пол? тво?? краси,
Гордовите вбрання тво?? юност?, котре тепер так приваблю? погляд,
Вс? будуть вважати лахм?ттям;
Тод?, якщо тебе спитають, де вся твоя краса,
Де все багатство кв?тучих дн?в,
Сказати, що воно в тво?х глибоко запалих очах,
Було б пекучим соромом ? порожньою хвальбою.
Наск?льки схвальн?шим було б використання тво?? краси,
Якби ти м?г в?дпов?сти: ?Це мо? прекрасне дитя
П?д?б’? п?дсумки мо?м рахункам ? стане виправданням мо?? старост??, -
Дов?вши його схож?сть з тобою, що його краса - це тв?й спадок.
Це було б немовби знову стати молодим, коли ти старий,
? побачити свою кров гарячою, коли ти в?дчува?ш, що в тоб? вона холодна.
№ 2
When forty winters shall besiege thy brow,
And dig deep trenches in thy beauty's field,
Thy youth's proud livery so gazed on now
Will be a tattered weed of small worth held:
Then being asked, where all thy beauty lies,
Where all the treasure of thy lusty days,
To say within thine own deep sunken eyes
Were an all-eating shame, and thriftless praise.
How much more praise deserved thy beauty's use,
If thou couldst answer 'This fair child of mine
Shall sum my count, and make my old excuse',
Proving his beauty by succession thine.
This were to be new made when thou art old,
And see thy blood warm when thou feel'st it cold.
Метки:
