А запросiть мене до себе в гостi...

А запрос?ть мене до себе в гост? –
Горнятко кави, н?жний поц?лунок…
Розмова наче пензликом малюнок…
Чому Ви не зробили цього дос??

Чому такий тактовний, несм?ливий,
Все дивитесь так сумно в мо? оч?.
А я сама вже поц?лунк?в хочу,
Адже ми так давно знайом?, милий…

Мен? б у Ваших танути об?ймах,
Та слухати такий чар?вний голос…
Ви все хова?те сво? кохання в зимах,
Все бо?теся вимовити вголос

?Кохаю! Люба! Мила! Мо? щастя!?…
О, мр?йниця, все вигадала знову…
То хоч торкн?ться Ви мого зап’ястя,
Чи посм?шкою ожив?ть розмову…

Я не колюча ? не б’юся струмом,
Я просто ж?нка, що давно коха?…
А час б?жить кудись iз легким сумом,
? що робити з Вами я не знаю…