Cажотрус

Чепурний вродливий дженджик,
файний, наче молодик,
а щ?тки блищать, як бейджик –
в?н без них ходить не звик.

Мов циркач, п?дн?ме ком?р
? подивиться в трубу...
Довго чухатиме комин,
наче щастя там здобув.

В димар? розбуркав сажу –
та плигнула у лежак.
...Вийме цеглу, сажу.
Вмаже
знов цеглину, не ?Жан-Жак?.

Сажотрус то чи примара?
Що йому норд-ост, борей?
Чорний ? верткий, мов хмара,
не замурзу? людей.

Тож не б?йся й не барися ж –
чолов?к, як чолов?к.
Ти лишень його торкнися –
щастя злапа?ш на р?к!

? якби я зараз мус?в
визначать шляхи сво?,
я п?шов би в сажотруси –
вичищати димар?.

В чорних д?р отих безодню
подивись – в?дчу?ш смак...
А поет?в на сьогодн?,
як нер?заних собак.

Де под?лись сажотруси?
Сажа ж ?, а ?х – чортма.
Чорн? брови, пишн? вуса.
Розшукати б, та дарма.