Скрипка моя

В?д дерева лишень лишився сук
Сухий – я, позабута я дорога,
Той соловей, який в гн?зд? оглух,
Молитва невимовная до Бога.

Дощами плач на камен?!
Кал?к
жени ордою здичав?лих гун?в!
В?дц?жуй сонце, лий прожовклий с?к.

Крилом торкнусь: гудуть пром?ння-струни!

Я спрагло задивляюсь у дощ?,
Кр?зь сльози бачу наче сад кв?тучий.

Зберу на ранок крапельки душ?
З кам?ння... ?
вросту в одв?чн? круч?.



2

В пустел? здичав?лих сн?в,
Де обр?й
тисне, кра? небо,
Де, як дощу, чека?ш сл?в –
?х ст?льки визр?ло для тебе!

Нав?що? –
Де ти?
Хто ти ?? –
Омана спраги? Лялька серця?
Чи?сь чекання,
чи – мо??..
От, бачиш: хочеш, мр?й, чи – сердься.

Таке та?мне все тво?,
Та я тебе неначе знаю…
В в?длунн? морок розта?,
Коли нас ноч? протинають.

З оманою св?тл?ша н?ч? –
Чому ж я ?нш? оминаю?
Жену в?д серця парал?ч,
З тво?м ?менням засинаю.

Ти ? примара самоти?
Хай буде так! –
Мо? прозр?ння
Не за г?рьми! З?в’янеш ти
за мить:
цв?т,
зав’язь
? кор?ння.


3

Я кликала тебе, як доли сн?г –
Укрити мо? думи ? печал?.
Вноч? зорею падала до н?г,
Хоч в в?тах круки спогад?в кричали.

Чекала я тебе, як навесн?
Чекають цв?ту. В ранн?шн?м пром?нн?
Я мр?яла про тебе ув? сн?,
Мов захлинувшись св?ж?стю ос?нньо.

?шла до тебе щастям на пор?г,
Теплом у серце, мр??ю – п?д в??.
В мо?м волосс? – сонце, пил дор?г,
В душ? – птахи ср?бляст?, полохлив?...

? кожен крок – до вол? кроком був,
Аж поки ранок в неб? спалахнув!

4

Я не буду благати тебе стати сонячним ранком,
Хоч на ганку – порожньо, самотньо... Просторо, прозоро!
? мо?? об?тниц? стр?ти тебе на св?танку
Сердцем ти не почу?ш, не вловиш допитливим зором!
Бо нема? для нас перехресть на шляхах ? долонях,
Я не знаю чому... Але знаю, що все буде добре!
Мо? небо – одв?чно мо?! – Ген, пульсу? у скронях!
А тоб? залишаю незайманим
шлях,
сум
? обр?й...

5


– Не опускай сво? оч?!
Затамувавши на мить
Подих, ловлю я, мов сполохи ноч?,
Щастя, що сл?зьми бринить.

Не опускай сво? оч?,
Повн? озерця тепла!
Промен? бавлять в них мр?? д?воч?,
В?тер згорнув два крила...

Не закривай шовком хвил?
Перли – як зор? горять!

– Ой, в?дведи лишень погляд, м?й милий,
Бачиш, он сходить зоря....



6

Палахкот?ли в крилах дв? зор?:
В одн?м – веч?рня, в ?нш?м – н?жна рання.
З?рки, кр?зь н?ч сл?пу поводир?,
Гойдали в молоц? ?? з?тхання.

Пливла на хвилях моря, на руц?
У всесв?ту, в полон? мр?й ? в?тру,
Сльозою, що на в?чност? щоц?...
? купол неба схожий був на м?тру.

Пливла кр?зь час, негоди ? б?ду,
Кр?зь сон – брин?в, немов солодк? струни.

?, неп?двладна людському суду,
Гортала в серц? тайн свят?? руни.

7

Не в?дпускай мене, небо,
З `тво?х гарячих об?йм?в!
Не в?дпускай мене в `себе
? зв?дус?ль мене вийми!

Хочу губитися в `тоб?,
Хочу блукати до рання
В б?л?й хмаринков?й тоз?...
Я – твоя зоря остання!

8

Я наче не жила...
Сто тисяч л?т
Сид?ла ? на волю лиш чекала.
Спостер?гала ласт?вок пол?т –
Земл? завжди було до болю мало.

Я наче не жила...
Як пром?нець,
блукала: "Я загублена! Де сонце?"
Земного дня побачивши к?нець,
Я стукала у зоряне в?конце:
"Я – пром?нь, в?дчин?ть!"
? син? скло
Мелод??ю в?чност? брин?ло.
На ранок сн?гом сонячним мело...
? я була щасливо-очман?ла!

Од ранку ? до темна – от м?й шлях,
Од темна до сл?пучих рос по ранку.
? в?длет?ла...
Полохливий птах
Залишив п?р"я
вогнянЕ
на ганку!...

9

Скрипка моя, крила мо?, н?жн?сть невгамовна,
Що ж з? мною ти нако?в?! – Серце, мов валторна,
Гра?... Пташка в голих в?тах до тепла др?ма?,
Аж до сонячних тремб?т?в. Бережуть, як мають...

А, не маючи, блукають хвилями...
В?трами полохливо завмирають...
Падають в?ршами,
перлами в глибок? роси...
Губляться до ранку.

Розчеши сумн?? коси вербам на св?танку,
В?тер!
Гойдай.
Як казково...
Засп?вай!
Я бачу:
покотилась колискова по щоц? – гаряча!

Н?ч глибока...
Синьооко дивиться у душу.
Я тепер не одинока.
Люблю, бо не мушу...

10

розмова

– Мовчання?
– Н?, це просто тиша.
– Перед грозою?
– Н?, пробач.
– Б?жить життя, як с?ра миша.
– Спостер?га?ш лиш? Не плач.
– Не плачу, бо нема причини,
Лише в полон? дос? ще...
Дн?, як жебрацьк? коп?йчини,
?х досить лиш на сум ? щем.
– Ти посм?ха?шся? Не в?риш
Н? тр?шки в те, що кажеш? Гов,
В тоб? сам?й – шалений вир?й,
Перекладач та?мних мов!
– То що, грози таки не буде?..
– Грози бажа?ш восени?
Та це вже забаганки, люди!
– Тод? хоча би ув? сн?...

11

Промовка

Оминай, дитино, зло,
Щоб у грудях не пекло,
Як у пекл?. Хто запеклий
У гр?ху, той наче вовк.

Роздере, не пошкоду?,
Кров зм?ша? з лютой тугой,
Розум буде у ?мл?,
Б?ль у зл? не в?дболить.

А твоя стежина – чиста,
См?х ? сльози, як намисто.

Не рятуй, дитино, зла.
То пусте все, то зазря.


12

Не в?р мо?м словам, як я не в?рю!
Не в?р соб?, не в?р н?кому в св?т?.
Чекай на весну просто на подв?р’?,
Чекай на л?то, линь, як бджоли в кв?ти!
Як д?ти, линь у сонячн? об?йми,
Жени пром?ння, гр?й в долонях в?тер!
Не в?р н?кому, зв?дус?ль ся вийми...
А пот?м – все вм?сти!
Стань вс?м на св?т?.