Храм душi

На Землю знову я колись вернусь,
як паросток через асфальт проб‘юсь,
Любов нехай пану? над Землею,
я в?рю, що свого таки доб‘юсь.

Ми переможемо чужих ? сво?х ланц?в.
Життя – немов вода в прозор?й склянц?:
хоч з часом р?дини ста? все менше,
та будоражать кров все ж дик? танц?.

Але воно усе розставить по м?сцям,
а в?рн?сть стане запорукою вс?м нам.
Нехай це почуття, як нитка Ар?адни,
романтик?в завжди приводить в храм!

с?чень 2017