Лiс жив, живе i житиме душею...

Л?с жив, живе ? житиме душею,
Вона у вс?м: у шелест? га?в,
У тр?пот?нн? листя осокор?в,
Та в?ков?й мовчазност? дуб?в.

Вона в великому ? самому малому,
Зернят?, що кр?зь землю м?цно б’?.
Так вперто ?торить? до життя соб? дорогу
Щоб з п?д небес, - ?? прийнять в себе.

Вона в струмках, пташиному польот?,
Весняному засп?в? солов’?в.
В ?сохатого? рев?нн?, ?рожн?м? двобо?,
Та вереск?в, брусниць, чорниць ковр?в.

Вона цв?те, красу?ться та плодить,
Ус?м живим, що з л?сом проросло.
Вона у всьому, всьому т?м живому,
Що для людини лоном ? його.

Як животворне джерело любов?,
Краси, натхнення ? всього що ?...
Що нас чару?, ростить та л?ку?,
Году?, напува? й береже.

Щоб ми з тобою жили у ?днанн?,
Природно - ?стинних святих основ буття.
Для того щоби, наша людська сов?сть,
Обер?гала в нас його життя.

Турботу, вдячн?сть… щоби проявляла,
Стремл?ннях та д?лах в?д рук сво?х.
Щоб благодатн?стю природа над?ляла,
А Батько – Л?с, д?бровами шум?в.

Що ж скажеш ти, зелений добрий друже?
Об?цянок для тебе до схочу.
Тебе в?дроджують, насаджують ? ростять,
Як видно ?вдало?, в ?зв?тному листку?.

?Болить, болить..?, тих?ший всього гом?н,
Тварин, птах?в, дерев, ? трав й кущ?в…
Почути зможе той, хто поруч ходить
З над?ями ? мр?ями в душ?.

Почуть тебе,- лиш зможе та людина,
Хто серцем може з Богом говорить.
Хто у соб?, як п?сню лебедину,
Любов плека? та турботи мить.

Живуть вони по привилам турботи:
Те що спожив, ?з вдячн?стю прийми.
Бо те, що ми беремо у природи,
Благословенн? Батьков? дари.

Нехай моз;оляться, невтомн? ?хн? руки,
Душа господаря, хай п?снею звучить.
А серце ?х, переживе вс? муки,
Бо для д?тей, працюють ? стол?ть.

Так? в науц? звуться л?соводи,
Серед людей,- це просто л?сники.
Вони живуть за покликом природи:
Для нас майбутн?, серцем зберегти!..