Ти в мо й уявi

Шепочуть губи знов тво? ?м'я
у гом?нко? осен? в полон?,
моя душа просту? навмання
? сипле листя на тво? долон?.

Зведи св?й погляд до яскравих в?т,
де гасне веч?р, мов ос?нн? шати,
? ти побачиш весь безмежний св?т,
що мр?ю я тоб? подарувати.

Красноголосим шелестом слова
зл?тають з уст у далеч р?знобарвну...
Вже не збагну, де сон, а де ява,
наст?льки ти в мо?й уяв? гарна.