Чотирикутник

В?ТЕР злод?йкувато розкрилю?
прив’ял? в?ти пам’ят?,
прикут? ланцюгами бажань
до стовбура минулого.
В?ТЕР вуркотливо вигойду?
в?конниц? майбутнього
на прочинен?й мушл? сьогодення,
де тоненька ц?вочка часу
ст?ка? на родиво св?танку.

МОРЕ танцю? сальсу
в об?ймах ревнивого В?ТРУ,
розбризку? бентежн?
краплини щастя
на шерехат? щоки
сам?тних скель.
Завтра МОРЕ залюбки
зрадить свого коханця,
п?дставляючи утихл? хвил?
ц?лункам палкого СОНЦЯ.

СОНЦЕ гра? в п?жмурки
з розн?женою ЗЕМЛЕЮ,
грайливо ховаючи
м?ж плетеницею хмар
сво? справжн? обличчя
самовпевненого гульв?си.
Награвшись, СОНЦЕ звично
п?рна? у часопрост?р,
щоби спок?йно заснути
на долон? В?чност?.

ЗЕМЛЯ задумливо вдивля?ться
у колооб?г св?тобудови,
старанно тримаючись за сво? м?сце
на б?гов?й дор?жц?.
ЗЕМЛЯ лише ?нколи домальову? Всесв?т
пензлями сонячних зайчик?в,
запалена доторком до душ?
нескореного В?ТРУ.
В?ТЕР…