Байрон - Наважусь, час мен зв льнитись...

Наважусь – час мен? зв?льнитись
В?д бол? г?ркоти мо??,
Вдихнути вкотре, розлучитись
З любов’ю, пам’яттю тво?ю.
Турбот ? св?тл? я цурався,
Бо не для них був створен я.
Та з рад?стю вже попрощався,
Яким мене страшить б?дам?

Хочу бенкет?в та похм?лля,
Бездушним в св?ти стану жить.
Д?лить веселощ? – з ус?ма,
Н? з ким же горя не д?лить.
? хоч ладнали ми з судьбою,
Та сенс життя м?й втрачено.
Назовс?м кинутий тобою,
Н?що вже ти – ? все н?що.

М?й усм?х – горю лиш загроза,
З-п?д нього вс?м видн?ш печаль.
В?н, як на т?й гробниц? роза,
Лиш мука, влита м?цно в сталь.
Нехай м?ж друз?в у розмов?
Палкий веселий см?х дзвенить.
Хоча ? см?шно юнаков?,
А серце б?дне? болить.

Бувало м?сяць повний з?йде
Над небом вкритою землею,
В?н хвил? омива? св?тлом,
А я до тебе весь душею,
Гадав, що погляд тв?й мр?йливий
Нав?ки м?сяць полонив.
О Т?рзо! На твою могилу
Тод? кидав пром?ння в?н.

В часи безсонного недугу
отрутою кип?ла кров.
?Н??, - думав я, - ?Стражданням друга
Чи не стривожиться любов!?
Дар зайвий лиш тому свобода -
Хто кутий в рок?в кайдани.
Ось воскресить мене природа!
Нав?що? Ти вже неживий.

М?цна любов, печаль бурхлива.
Благаю, об?йми мене!
Стань стражем в?рност? правдивим,
Чи серце кинь в вапно брудне.
Та не погасне жар бунт?вний,
Горить за шаллю гробовою.
Й до мертво? вогонь над??
Свят?ш любов? до живо?.