Думки планети Земля

Щоб р?вном?рно вс?х з?гр?ти на соб?: я – обертаюсь та лечу…
?, з М?сяцем на па’ру, - розглядаю Всесв?т… ск?льки бачить око.
Що ко?ть людство на мен?, вже ст?льки часу?! Я ж терплю й мовчу…
У мене й закопало сором той, що на початку був, - у ?рунт, - глибоко.

Щоб прокормить ус?х: в?д найпрост?ших, до цар?в… я щедро надихаю:
До прац?… Спонукаю я для росту думки, насилаю л?нощ? й жагу…
Там, де недбальство ? пиха танцюють з марнотратством, - я – вмираю…
Частково, щоб зробить все ?по-феншую?, стерши в т?м краю нудьгу.

Щоб милувались мною у коханн? молодята й д?твора, ?з чистою душею:
Я – зм?нююсь! Я прагну догодити вс?м ? вся! Бо я, - ще молода, сама!
Видобувають з мене, щоб п?дняти в небо… розтрощити, щоб покрилося ?ржею,
Все металеве: тут ? золото й зал?зна лед? ?, - слабка душа ?стальна?!

Я Вам – набридла? Пха?тесь за меж?, у далекий св?т, - за обр?й!
Я стала вам плацдармом: химерним св?том у 3D (три де)!
Без кисню, я побачу, чи будеш й дал? ти такий хоробрий?
Твоя зухвал?сть (наче динозаври)… тут, на Мен?, - нав?ки пропаде!

Щоб дал? мчати в нев?доме, кр?зь мал? протони й в?тер Сонця
У дивовижне, деколи вам, – незбагненне та безмежне, -
Навч?ться в?рити у Того, хто всьому ? ОХОРОНЦЕМ!
Забудьте все, що зна?те й в?ддайте все Йому, лишень, належне!


Поет ХХ стор?ччя. 1 с?чня 2016 року с. Торганович?.