Про Iвана заробiтчанський гумор

Тягарем тяжким лягла знов на плеч? втома,

Захот?лося чомусь ?вану додому,

Щоб на ж?нку й д?точок глянути хоч тр?шки

Йшов би, певно, день ? н?ч з далеч?н? п?шки.


Враз здалось, що в?н не тут, а в м?сячну н?чку

Пригорта до себе м?цно ж?ночку у л?жку.

- Ти ж у мене н?жна й тепла, лаг?дна ? чиста,

Лиш в розлуц? схудла дуже, надто вже ребриста…


Ц?лував ? об?ймав ц?лу н?ч кохану,

Не подумав, що той сон швидко так розтане.

Як прийшли з роботи хлопц?, падали зо см?ху:

- Ну ? видумав ти, брате, сам соб? ут?ху.


Бач, до чого ти дожився в зАробках, ?ване,

Треба, певно, викликати вже сюди Св?тлану.

? чого ти тут розл?гся як султан Брунею,

Об?йма?ш п?д ст?ною теплу батарею…