Для тих сердець нема? перешкоди,В яких назАвжди проросло кохання? погляд люблячий, ? сльози в нагороду,Й гроза вес?ння сл?в, що поки несказанн?.У пору ту так буйно кв?тнуть вишн?,? древн?й св?т - в полон? див краси.Кохання славте т...

Життя проходить, без тебе мина?А я в пуст?й квартир? – наодинц? плачу…Десь бродить мо? щастя, десь гуля?Й повз мене ходить, наче ? не бачить.Дн? миготять, збираються у роки? небо не збагнуть мен? –чи в ос?нь, чи в весну – Закох...

Так тЕбе захот?лось об?йняти,Розв?ять думи в голов? тяжк?Та тво? губи зсохл? ц?лувати,Про близьке щастя с?яти думки.Щоб вони мр??ю т??ю проросли,Яка мен? натхнення пророку?? щоб в такому непрост?м житт?Не став ти прочерком у в?...

Н?, зовс?м я не сплю… Втомлятись трохи стала.Тому й прилЕгла трохи в?дпочить...Так, ти правий, що радощ?в замало,В т?м факт?, що весни не повернЕться мить.Ран?ш соб? я не давала нав?ть дозв?л – Отак прилЕгти – клопот?в без л?ку....

К?нця доб?га? червоне? л?то – В природ?, а також в мо?му житт?,Жовт?ють трава, ? дерева, ? кв?ти – Прийшла, якось, ос?нь ? думки не т?…Волосся мо? було чорним, аж син?м,Зм?нило св?й кол?р, блиск гасне в очах.? дивний малюнок ?з...

Юлия Друнина? зустр?чей не було, та розлукаЯк лезо гостре в серце ув?йшла.Без зову ув?йшла, в?йшла без стуку – Розумна й обережна, дуже зла.Сказала я: ?Зроби, будьласка, мил?сть,Та зникни, бо так боляче з тобою…??Е, н?,...

Завжди було так ? надал? завжди буде:Про мене ?нод? ти зовс?м забува?ш – Ти нудно дивишся кр?зь мене в?дусюди…Нема тако? друго?! Не зна?ш?Так красномовн?сть для любов? невластива,? я боюся сл?в красивих, як вогню.Я, навчена тоб...

Без об?цянок все життя сумн?шеН?ж темна н?ч без св?тла ще й з дощем.Тож, не жалкуй, будь трохи см?л?в?ше – В мо?му серц? оселився щем.Засмучень у житт?, нажаль, багато,Су?тн?сть давить нас та повсякденн?сть.А т? слова – ти все...

Юлия Друнина –Хват ? час, коли пора кохати,? час писати про кохання.Чого ж просить, хот?в б я знати:?Ти знищ листи мо? останн???Рад?ю я, що ? людина,Яка не бачить сн?гу часу,Що голову укрив д?вчини,Яка сьорбнула сл?з та...

Закреслити усе. Та все почати знову,Неначе то весна у св?й найперший час.Коли, зм?таюч? ус? земн? основи,П`янкою хвилею любов качала нас.Це час, коли все було нашим святом – ? посм?шка, ? жест, й торкання, св?т в очах… Ах, Океа...