Сонет 29. В. Шекспiр

Коли в?двернуться в?д мене ? доля, ? люди,
Глухе небо молитвами турбую даремно.
Н?кого поруч-.я один,а плач м?й повсюди.
Шукаю св?тла я тод?,бо на душ? темно.
Я схожим бути мр?ю на тих, у кого б?льше ? над??,
Хто вдався вродою, хто друз?в в?рних ма?.
На тих, у кого ? талант, ? хто багато зна?.
Та все це в мене ?, але воно не раду? мене.

Серед таких думок себе я майже зневажаю.
Але в ту мить, коли тебе згадаю - я жайворонком на зор?
З ц?? понуро? земл? увись зл?таю.
? г?мн любов? я сп?ваю б?ля вор?т самого раю.

А думка про твою любов да? мен? таке багатство -
Що зайвий трон, не наляка полон, ? нав?ть рабство.