Шипинцям

Вс?м життя нам п?дкида? жарти та гостинц?,
То ж ми крутимось, як можем - разом, поодинц?.
Та все якось починалось. Ось я й на зупинц? -
Я до нього в гост? хочу, у село Шипинц?.
Там я вулицями б?гав ще школяр - хлопчина,
То ж Шипинц? - моя р?дна, мила Батьк?вщина.
Змалку б?гав до сус?дки на ?? уроки,
Де вчив букви, де вчив цифри - ох було мороки ...
? п?рнув у вир?й школи радо з головою,
Де ми вчились, пустували в школ? д?творою.
Там я в?дпов?дь знаходив на люб? питання,
Тут ? перше захопило зоряне кохання.
? ганяв в футбол з братами б?ля т?тки Кат?,
Поки сонечко за обр?й не лягало спати.
То ми з друзями йшли в поле, щоб корову пасти,
Там з сухих старались г?лок вогнище розкласти
? пекли там картоплини ? грали у карти,
Та к?нчались наш? вт?хи ? мерщ?й до хати.
А як гарно йти додому через парк з? школи -
Там шикарно та велично - не забуть н?коли.
Пот?м в арм?ю забрали, в Лен?нград занесло,
Де старався в?дслужити ? добре ? чесно.
Там у туз? я любою - зар?кся - ц?ною -
Як повернусь до каштан?в, то вс? розц?лую.
Так ? вийшло. Парк м?й любий став ще красив?ший,
В?н ? зараз величн?стю людський погляд т?шить.
Я селом сво?м пишаюсь ? не без причини,
Бо Шипинська земля наша - мати Буковини!