Самотнiсть

В самотност? ? щось принизливе,
нице, убоге...
Вслуха?шся в тишу:
роз?рветься, може, на мить...
? дал? стражда?ш,
? мовчки сп?лку?шся з Богом,
Здригнешся вс?м т?лом,
як все ж н?би щось задзвенить.

Самотн?сть – не день, не хвилина,
? нав?ть не в?чн?сть...
У всьому вона: не др?ма?,
н?коли не спить.
Самотн? ж?нки в соб? носять
? свят?сть, ? гр?шн?сть,
Де щось незнайоме, неждане
?м серце ятрить.

Самотн?сть – не примха,
а дол? гримаса фатальна.
Нема тут др?бниць:
в кап?лярах бушують дощ?...
Загострений б?ль –
ви пробачте за фразу банальну:

Невидима каверза
штормом реве у душ?.

? знов спопеля?
струна запечалена скрипки,
Усе, як завжди...
просиш Бога, щоб було не г?рш...
Ряту? одне лиш – без пафосу,
надто й без крику –

Написаний серцем,
соб? лиш прочитаний в?рш.