Квiти, що нарештi розцвiли

Кв?ти, що нарешт? розцв?ли, –
тихо, чисто, н?жно, обережно –
рад?сть принесли мен? безмежну,
наче вириваюся з ?мли.

Я чекав на цей казковий цв?т,
як чекають сн?г ж?нки ? д?ти.
Так мен? хот?лося цих кв?т?в,
мов в?д них залежав ц?лий св?т.

Кв?ти тихо дивляться в в?кно –
люблять щастя сонячного св?тла.
Я рад?ю, що д?ждався кв?т?в,
про як? так мр?ялось давно.

Кв?там щось на?вне шепочу,
щось таке, чого не скажеш людям.
Кв?ти слово людське дуже люблять –
п'ють мою на?вн?сть досхочу.

З ними вириваюся з ?мли:
рад?сть принесли мен? безмежну –
тиху, чисту, н?жну, обережну –
кв?ти, що нарешт? розцв?ли...