Любов без меж...

Горнеться небо до краю простору,
де дн?, ховають чорн? мр?? сн?в,
там почуття н?м?ють, ? вгасають,
мов палкий вогонь
отих сл?пих на двох над?й…
Якщо не в?рити у розфарбоване життя,
не зазирати в св?т дзеркал,
нащо тод? любов?
Не називай життя ?люз??ю гри,
коли ти сам на уявляв соб? любов
одягнену в вбрання весни –
вона завжди твоя була, ? ?!..
? ти ?шов назустр?ч ?й,
ти роздягав ?? у л?тн? дн? п?д променями сонця,
до осен? холодно? д?йшли ?? спустошлив? бажання…
Щораз п?д л?д вона ховала сльози,
вгортаючи у ковдру сн?гу б?ль –
сво? мовчання…
А в?н гукав ?? дарма, чи ж н??!
- Невже ?накш? вчора стали:
земля ? небо?..
- Невже сьогодн? покохались
разом, безмежно?...