Блакить...

Пусте жадання в нього поц?лувати небо.
Але ж воно ? так ц?лу? вже давно його!
Для кожного бажання залиша?ться сво?,
та в?н щомит? марить, снить безкраю кра?м,
де ? ? воля, ? полон, отих очей –
глибоких, божев?льних,
що знов пускають ближче й ближче…
Немов би у полон…
Тепер у снах вони у двох,
?м зор? вказують дорогу –
до сонця,
що спалить ?х любов, як св?т,
щоб пот?м, падаючи дол?,
як колись, в одн?й над??
подарувати ?ншим почуття
? мр?ю, живо? ностальг??…