Моiх птахiв не бачив нiхто

Мо?х птах?в не бачив н?хто, та н?хто й не дивився
В мо? небо, що вистигло наче парне молоко,
До нього, очима з безумною синню, ангел молився
? за них, ? за мене, в кого навхрест забите в?кно.

Сполоханий зойком збожевол?лих п?вн?в останн?х,
Св?т в переймах зродив ослизлий дощами день,
Мо? птахи крильми го?ли рани пекуч? рван?
Р?к ? р?чищ червоних на зап’ястках напнутих вен.

Захурделить сн?гами, заб?л?? у неб? ?млист?м,-
Це птахи… Зна?ш, знову летять на тв?й недалекий сх?д,
Мо? перел?тн?… У розхристане груднем м?сто,
Любий ангеле м?й,- ти ж у силах ?х лет схоронить.

Хай летять, ?м не можна отак залишатись в невол?,
Хай не я,- хоч вони подолають заобр?ю час,
? крильми може знову чи?сь в т?л? втамують бол?,-
? у небо… ? залишаться там, зам?сть нас, зам?сть нас…