Матiнко, мамо...

Боляче, г?рко, немов сухов??м зав?яно,
Ск?льки ночей, мов дор?г тво?м ?менем зм?ряно,
Ск?льки кв?ток чорним болем уражено,
Ск?льки над?й пон?вечено, зраджено.
Гаряче, наче тавром вся душа вип?ка?ться,
Чи й тво? серце, матусю, за мною так кра?ться?
Чий же я син, чий окрайчик, чи хто прив?та?ться?
?Мат?нко, мамо!? - кричав, та луна лиш верта?ться.
Хоч би лице пам?ятать, чи хоч руку ласкаву,
Ск?льки знаю себе – все чекав н?жну маму.
Р?дна, вернись, я лиш раз до грудей притулюся.
В св?т? живу, ? за це я тоб? поклонюся…

Ольга Соколовська ?