снiдаю

додивляюся розлогий сон
як старезного друга
у дом? для нем?чних

зголюю обережно час
що наростав щетиною

впускаю у дом?вку
протяг
мов пса в?д морозу
рятуючи

в?тер сонячний
сповза? шторами
наче в?дталою координатою в?трил
на шляху бригантини

слово народилося
аби колись померти
у вогн?
у бл?д?й фарб?
на пожовкл?й стор?нц?
в?ддаючи останн?й
спалах тепла

тиша
така ж недопустима
як ? недоступна
душа мит?
яку про?авила рад?сть

я виховую у соб?
птаха

крила мо?
важк? як д?йсн?сть
м?цн?
мов ознаки життя

проби
розмаху
? помаху
одночасн? виплески
см?ху з плачем

см?шно оплакувати
в?д?рван?сть в?д св?ту

несу зварити те
що н?коли не стане
на ноги

злетить
шкарлупа
як штукатурка
а розр?з
розмалю?ться
кольорами
прапору Ватикану

заварюю
пустелю
яка обезводнила
листя м’яти

додаю до горняти
працю
померлих бдж?л

чайна ложечка
виру? у сум?ш?
пустел?
з колишньою принадою цв?ту

смакую тор?шн? л?то
з неоп?реною ос?нню

в?кно
ненажерливе на образи

спостер?гаю за теч??ю
одягу ? взуття
у якому проплива?
золото
? см?ття
сенс
? порожнеча
св?тло
? багаж т?ней

мо? чорти
д?ляться кпинами
мов останн?ми крихтами хл?ба
мо? янголи
набирають до рота води
? обливаються нею
браку?
? крихт
? води

шукаю сов?ст?
аби мати себе
не лише для себе

гойдаюся
мов цей в?рш
на волосинц?
терп?ння
? розум?ю
що пора
в?д?рватися
мов атом в?д атома
не руйнуючи настр?й
не викор?нюючи зиму
довгу
як повернення Христа

15 С?чня, 2014

Метки:
Предыдущий: Любий мрiйник
Следующий: Ромашковi мрii