Зима, Карпати, дощ...

Зима, Карпати, дощ, брунатий сн?г,
Що плямами розкидався по схилах…
Початок с?чня, сям я, як на гр?х,
З’явився, наче сн?г той, посив?лий.

Уперше взимку, вперше сам-один,
Ран?ше знав Карпати лиш зелен?…
Серед карпатських сн?гових сивин
Я роки, мов крупу, стискаю в жмен?.

Туманом вкрит? гори. Голова
Моя неначе теж серед туману,
А дощ, немов молитву промовля,
Шепоче: ?Все минеться…?. Невблаганно

Спливають роки, наче т? р?чки,
Що б’ють сво?ми хвилями кам?ння.
Джерела, пот?м чист? пот?чки,
Коли ж, зненацька, хтось жбурне лушпиння,

Посеред шляху дерево впаде,
Десь у низин? трапиться багнюка…
Т?чуть р?чки, життя соб? ?де
? в?дл?к часу стиха в т?м’я стука.

Зимовий дощ, Карпати, битий шлях,
Без листя буки чорн? та похмур?.
Ми вс? йдемо кр?зь зиму по стежках,
Чекають нас дощ?, в?длиги, бур?…

Стоять Карпати – дзеркало душ?,
У кожного – сво? на серц? грати…
Ще буде неба чистого блакить.
Чи з нами, чи без нас… То все… Карпати…

2/ 1/ 2018
?М?жг?р’я – Хуст – Ужгород?