Марiяж мiж Раeм та Пеклом
Причинок
Ринтро реве ? тряса? вогнем у важк?м п?днеб?нн?;
хмар череда над глибом чату?, несита…
Кроткий в минулому, нин? ж - стезю загину обравши,
праведний муж прямував
долиною смерт?.
? трандафиль розрослась, подужавши терня.
? над пустою землею
бджола медоносна зро?лась.
Гибла не раз уривалась путь:
р?чки ? джерела
з урвищ, старих гробовищ
к?сток нанесли зотл?лих,
? наверха намили гливого праху.
Но супостат путь безтурботну покинув
для небезпечних шлях?в,
т?снячи
благочестивого у безпл?дн? м?сцини.
Нин? ж стезею сумирних гадина ходить,
ягням перебравшись,
а безгр?ховного гнано жорстоко в пустелю,
де рискають леви.
Ринтро реве ? тряса? вогнем у важк?м п?днеб?нн?;
хмар череда над глибом чату?, несита…
Як стало нове Царство Небесне, а тому минуло тридцять рок?в та ще три, зродилося й Одв?чне Пекло.
Овва! Сведенборг пос?да? м?сце Аггела Смерт?, його писання згорнуто, вони немов пелени, що опали.
Нин?, коли владичить Едом, гряде повернення Адама до раю; див?ться ?сайю, XXXIV та XXXV глави.
Без протистояння не бути розвитку. Жадання ? в?драза, розум ? сила, любов ? ненависть – ? необх?дними для буття людини. З пружинення м?ж оцими ? полюсами ? виникають духовн? ?грища Блага ? Зла.
Благо ? пота?мним ? п?дкоря?ться розуму. Зло ведеться активно, його джерело – енерг?я.
Благо суть Царство Небесне. Зло суть Пекло.
Погляд Диявола
Б?бл?я, а чи ?нше святе письмо, - ус? вони спричинилися до наступних кривотлумачень:
1. Людина ма? два реально ?снуючих начатки, а саме: т?ло та душу.
2. Енерг?я пристрастей, наречена Злом, ма? сво?м джерелом виключно т?ло, тод? як Розсудок, по?менований Благом, бере начало т?льки у душ?.
3. Б?г погрожу? муками Одв?чного Пекла людин?, яка потура? власним пристрастям.
Та наведен? ?стини спростовуються наступним:
1. Людина не ма? т?ла, в?дд?льного в?д душ?. Назване плоттю явля? собою лише частку душ?, уп?знавану п’ятьма органами в?дчутт?в за головну обитель душ? п?д час людського в?ку.
2. Енерг?я не т?льки несе життя, вона - лучить плоть ? розум, окреслю? каркас ?ства.
3. Енерг?я суть Неск?нченне Блаженство.
Т?, що обмежовують себе у бажаннях, роблять це через слабк?сть власного ?ства, що попуска? обмежовування; ? тод? стримуюче начало – Розсудок – захоплю? ?х ? править, утискаючи дух.
? ?ство пригн?чу?ться, байдуж?ючи помалу, доки в?д бажань не залишиться сама т?нь.
?стор?ю цього списано у труд? "Втрачений Рай" ? там Правитель або ж – Розсудок взива?ться Месс??ю.
Та первородний Архангел – повелитель Небесного во?нства – ? нареченим Дияволом чи Сатаною, ? д?ти його прозиваються Гр?х та Смерть; лише у книз? ?ова званий М?льтоном Мес??ю взива?ться Сатаною.
Щодо названого ?сторичного писання: ма? м?сце його прийняття обома сторонами.
Таке, безсумн?вно, демонстру? Розсудков?, що бажання, наче б то, ? вигнаним.
Одначе Диявол л?чить Месс?ю за повергненого ? Небеса його – створеними з того, що скрав в?н у Хаоса.
Це вбача?ться у Евангел??, де в?н (Месс?я) молиться до В?тця про ниспослання Духа Святого або ж бажання, для того, щоби Розсудок д?став ?дею для опертя; ??гова ж з Б?бл?? – н?хто ?нший, як той, хто вита? у полум'? палючому.
Знання про те приходить ?з смертю Помазанника (Христа), в?н ста? ЯГВЕ.
Та у М?льтона: Творителем ? Фатум, Сином Божим – Розсудок - володар п’яти в?дчутт?в, а Духом Святим ? Порожня!
Прим?тка. Причиною, що М?льтон залишався здержливим, описуючи Аггел?в та Бога, але почувався в?льним, описуючи Диявола та Пекло, ? та, що в?н був сущим поетом, а отже – приб?чником Диявола, не в?даючи того.
Незабутн? вид?ння
? коли я линув кр?зь палюче полум’я, розкошуючи розкошами ген??в, який з Аггел?в не вбачив у под?бному з?псутост? та нав?женства?
Я з?брав дещицю ?х присл?в’?в: гадаю, що под?бно до того, як примовки, що ?х користа? нац?я, означують ?? сутн?сть, присл?в’я Пекла показують природу ?нфернально? мудрост? л?пше за будь-як? описов? конструкц?? чи покрови.
? коли повернувся я до себе - у нурт п’яти в?дчутт?в, то з? схил?в урвисто? скелини похмуро вдивлявся я у цей св?т. Я вид?в могутнього Диявола: у мант?? з чорних хмар нависав в?н над кра?м урвиська; вивергаючи серцем вогонь, напалював в?н таке ось речЕння, нин? осягнене людським розумом ? прочитане на земл?:
Як зв?дать можеш ти, що й птах у горн?х небесах - то дивний св?т?
Що ланець ти – у власних в?дчуттях?
Присл?в'я Пекла
Пора с?вби – для навчання, жнива – для наставлянь, зимн? пори – для розкошування.
Женеш свого в?зка, а чи плуга свого ведеш - усе надо к?стками мерц?в.
Путь надм?рностей виводить до палацу мудрощ?в.
Розсудлив?сть – то багата й в?дразлива стара д?виця, що упада? довкола Нездалост?.
Жадаючи та залишаючись безд?яльним, породжу?ш пошест?.
Роз?тнутий хробак най плугов? не дор?ка?.
Хто прагне води, того занур у р?чку.
Бовдур побачить зовс?м ?накше дерево, н?ж те, що предстане мудрому.
Тому, чи? гран? не одаровують сяйвом, з?ркою не бувати.
В?чне горнеться до творимого в час?.
Робоч?й бдж?лц? тужити – часу неста?.
Пори глупства вим?рюються у годинах, епохи мудрост? - невим?рн?.
Поживною буде лиш ?жа, ловлена без нерету та капкану.
Розчисли ваги та м?ри у голодний р?к.
Жоден птах не сягне вищих вишин, користуючись лиш сво?ми крилами.
Мертвяк шкоди не правитиме.
Найвищий крок – визнати перш?сть ?ншого.
Той дурень, якому б стало наснаги завершити власне безрозсудство, зр?внявся би з мудрим.
Глупство ? машкарою шахрайства.
Соромлив?сть - то шати гордост?.
В'язниц? муровано з каменюк закону, бордел? – з цеглин рел?г??.
У пишнот? павича – вт?ха Творця.
У цапин?й х?т? – щедр?сть Творця.
В яр?нн? лева – мудр?сть Творця.
У нагот? жони – майстерн?сть Творця.
Надсильний скорб – регоче. Надсильна рад?сть – рида?.
Рикання лев?в, виття вовк?в, шал морського оркану ? спустошлив?сть во?н – лише др?бка передв?чност?, занадто велико? для людського ока.
Лис шпетить капкана, та не себе.
Розкошування - обтяжують, муки - зв?льняють в?д тягара.
Дозволено мужев? облачатися у шкури лева, жон? – у руно в?вц?.
Птаха – окублю?ться, павук – павутиниться, людина – товаришу?.
Пиндючний насм?х бовдура, як ? насуплена похмур?сть тупака, - обидв? виглядатимуть роздумлив?стю мудрого, коли той при ск?петр?.
Нин? доведене, колись лише мр?ялося.
Миша, пацюк, лис та за?ць – глядять кор?ння; лев, тигр, коняка та слон – пильнують плоди.
Водойма ма? набиратися, джерело ж – точитися.
Помисел здатен заполонити безм?р.
Завжди будь в?двертим у судженнях ? ниц?сть обминатиме тебе.
Все, що спричиня? в?ру, ? вт?ленням ?стини.
Лис дба? про себе сам, лева ж над?ля? Б?г.
Орел н?коли не втрачав ст?льки часу, як тод?, коли подався учнем до гави.
Водойма – наводня?ться, джерело ж – точить.
Розмислюй ранком, працюй – о денн?й пор?, на?дайся увечер?, н?ччю – почивай.
Той, хто попустив тво? ошуканство, сп?знав тебе.
Як запряг сл?ду? за окликом, так Б?г вд?ля? за молитвою.
Гн?в тигра мудр?ший в?д настанов мерина.
В?д стоячо? води чекай затру?ння.
Ви н?коли не сп?зна?те, що ? досить, не сп?знавши, що ? задосить.
Прихили св?й слух до перекор?в дурня. Бо ж в?н корону? тебе!
Оч? творено з матер?й вогню, н?здр? – з етеру, вуста – з вод, бороду – з перст?.
Н?кчемник у мужност? побива? п?дступн?стю.
Яблуня зроду не питалася бука, як ?й рости, так само й лев не поспита коняки, як йому хапати здобич.
Вдячний прохач пожина гойн? плоди.
Коли б не припускались глупства ?нш?, воно б сп?ткало нас.
Душу, виповнену милосердям, не розтлити.
Дивлячись на орла, ти спогляда?ш частку благостин?. Зведи ж главу свою!
Як гус?нь обира? незаплямлене листя, в?дкладаючи яйця, так священик наклада анахтему на чист? ут?хи.
Створення др?бненько? кв?тки – труд в?к?в.
Прокляття укр?плю?, благословення ослаблю?.
Прекрасним ? старе вино, вода ж ц?ну?ться за св?ж?сть.
Молитвами не зореш, славосл?в’ям не з?жнеш.
Радощ? не мають веселитися, скорботам не сл?д ридати.
Голову дано для досконалост?, серце – для милост?, д?тородники – для щастя, руки з ногами – для гармон??.
Як птиця у етер?, чи риба у вод?, так у презренному кублиться презирство.
Всяка р?ч, що передста? гав? чорною, вигляда? б?лою ув очах пугача.
Краса у повн?.
Той лев, що дослухатиметься порад лиса, поши?ться у шельми.
Розвиток проклада? торн? шляхи, та урвист? й непевн? тропи залишаються дорогами ген?я.
Краще бути вбивцею немовляти, н?ж повитухою незд?йснених бажань.
Там, де нема людини, непл?дною ? й натура.
?стину не може сказати зрозум?ло, не зродивши в?ри.
Достатньо! Бо буде зайво.
/дал? буде/
У?льям Блейк.
Переклад з англ?йсько?. Ориг?нал:
Ринтро реве ? тряса? вогнем у важк?м п?днеб?нн?;
хмар череда над глибом чату?, несита…
Кроткий в минулому, нин? ж - стезю загину обравши,
праведний муж прямував
долиною смерт?.
? трандафиль розрослась, подужавши терня.
? над пустою землею
бджола медоносна зро?лась.
Гибла не раз уривалась путь:
р?чки ? джерела
з урвищ, старих гробовищ
к?сток нанесли зотл?лих,
? наверха намили гливого праху.
Но супостат путь безтурботну покинув
для небезпечних шлях?в,
т?снячи
благочестивого у безпл?дн? м?сцини.
Нин? ж стезею сумирних гадина ходить,
ягням перебравшись,
а безгр?ховного гнано жорстоко в пустелю,
де рискають леви.
Ринтро реве ? тряса? вогнем у важк?м п?днеб?нн?;
хмар череда над глибом чату?, несита…
Як стало нове Царство Небесне, а тому минуло тридцять рок?в та ще три, зродилося й Одв?чне Пекло.
Овва! Сведенборг пос?да? м?сце Аггела Смерт?, його писання згорнуто, вони немов пелени, що опали.
Нин?, коли владичить Едом, гряде повернення Адама до раю; див?ться ?сайю, XXXIV та XXXV глави.
Без протистояння не бути розвитку. Жадання ? в?драза, розум ? сила, любов ? ненависть – ? необх?дними для буття людини. З пружинення м?ж оцими ? полюсами ? виникають духовн? ?грища Блага ? Зла.
Благо ? пота?мним ? п?дкоря?ться розуму. Зло ведеться активно, його джерело – енерг?я.
Благо суть Царство Небесне. Зло суть Пекло.
Погляд Диявола
Б?бл?я, а чи ?нше святе письмо, - ус? вони спричинилися до наступних кривотлумачень:
1. Людина ма? два реально ?снуючих начатки, а саме: т?ло та душу.
2. Енерг?я пристрастей, наречена Злом, ма? сво?м джерелом виключно т?ло, тод? як Розсудок, по?менований Благом, бере начало т?льки у душ?.
3. Б?г погрожу? муками Одв?чного Пекла людин?, яка потура? власним пристрастям.
Та наведен? ?стини спростовуються наступним:
1. Людина не ма? т?ла, в?дд?льного в?д душ?. Назване плоттю явля? собою лише частку душ?, уп?знавану п’ятьма органами в?дчутт?в за головну обитель душ? п?д час людського в?ку.
2. Енерг?я не т?льки несе життя, вона - лучить плоть ? розум, окреслю? каркас ?ства.
3. Енерг?я суть Неск?нченне Блаженство.
Т?, що обмежовують себе у бажаннях, роблять це через слабк?сть власного ?ства, що попуска? обмежовування; ? тод? стримуюче начало – Розсудок – захоплю? ?х ? править, утискаючи дух.
? ?ство пригн?чу?ться, байдуж?ючи помалу, доки в?д бажань не залишиться сама т?нь.
?стор?ю цього списано у труд? "Втрачений Рай" ? там Правитель або ж – Розсудок взива?ться Месс??ю.
Та первородний Архангел – повелитель Небесного во?нства – ? нареченим Дияволом чи Сатаною, ? д?ти його прозиваються Гр?х та Смерть; лише у книз? ?ова званий М?льтоном Мес??ю взива?ться Сатаною.
Щодо названого ?сторичного писання: ма? м?сце його прийняття обома сторонами.
Таке, безсумн?вно, демонстру? Розсудков?, що бажання, наче б то, ? вигнаним.
Одначе Диявол л?чить Месс?ю за повергненого ? Небеса його – створеними з того, що скрав в?н у Хаоса.
Це вбача?ться у Евангел??, де в?н (Месс?я) молиться до В?тця про ниспослання Духа Святого або ж бажання, для того, щоби Розсудок д?став ?дею для опертя; ??гова ж з Б?бл?? – н?хто ?нший, як той, хто вита? у полум'? палючому.
Знання про те приходить ?з смертю Помазанника (Христа), в?н ста? ЯГВЕ.
Та у М?льтона: Творителем ? Фатум, Сином Божим – Розсудок - володар п’яти в?дчутт?в, а Духом Святим ? Порожня!
Прим?тка. Причиною, що М?льтон залишався здержливим, описуючи Аггел?в та Бога, але почувався в?льним, описуючи Диявола та Пекло, ? та, що в?н був сущим поетом, а отже – приб?чником Диявола, не в?даючи того.
Незабутн? вид?ння
? коли я линув кр?зь палюче полум’я, розкошуючи розкошами ген??в, який з Аггел?в не вбачив у под?бному з?псутост? та нав?женства?
Я з?брав дещицю ?х присл?в’?в: гадаю, що под?бно до того, як примовки, що ?х користа? нац?я, означують ?? сутн?сть, присл?в’я Пекла показують природу ?нфернально? мудрост? л?пше за будь-як? описов? конструкц?? чи покрови.
? коли повернувся я до себе - у нурт п’яти в?дчутт?в, то з? схил?в урвисто? скелини похмуро вдивлявся я у цей св?т. Я вид?в могутнього Диявола: у мант?? з чорних хмар нависав в?н над кра?м урвиська; вивергаючи серцем вогонь, напалював в?н таке ось речЕння, нин? осягнене людським розумом ? прочитане на земл?:
Як зв?дать можеш ти, що й птах у горн?х небесах - то дивний св?т?
Що ланець ти – у власних в?дчуттях?
Присл?в'я Пекла
Пора с?вби – для навчання, жнива – для наставлянь, зимн? пори – для розкошування.
Женеш свого в?зка, а чи плуга свого ведеш - усе надо к?стками мерц?в.
Путь надм?рностей виводить до палацу мудрощ?в.
Розсудлив?сть – то багата й в?дразлива стара д?виця, що упада? довкола Нездалост?.
Жадаючи та залишаючись безд?яльним, породжу?ш пошест?.
Роз?тнутий хробак най плугов? не дор?ка?.
Хто прагне води, того занур у р?чку.
Бовдур побачить зовс?м ?накше дерево, н?ж те, що предстане мудрому.
Тому, чи? гран? не одаровують сяйвом, з?ркою не бувати.
В?чне горнеться до творимого в час?.
Робоч?й бдж?лц? тужити – часу неста?.
Пори глупства вим?рюються у годинах, епохи мудрост? - невим?рн?.
Поживною буде лиш ?жа, ловлена без нерету та капкану.
Розчисли ваги та м?ри у голодний р?к.
Жоден птах не сягне вищих вишин, користуючись лиш сво?ми крилами.
Мертвяк шкоди не правитиме.
Найвищий крок – визнати перш?сть ?ншого.
Той дурень, якому б стало наснаги завершити власне безрозсудство, зр?внявся би з мудрим.
Глупство ? машкарою шахрайства.
Соромлив?сть - то шати гордост?.
В'язниц? муровано з каменюк закону, бордел? – з цеглин рел?г??.
У пишнот? павича – вт?ха Творця.
У цапин?й х?т? – щедр?сть Творця.
В яр?нн? лева – мудр?сть Творця.
У нагот? жони – майстерн?сть Творця.
Надсильний скорб – регоче. Надсильна рад?сть – рида?.
Рикання лев?в, виття вовк?в, шал морського оркану ? спустошлив?сть во?н – лише др?бка передв?чност?, занадто велико? для людського ока.
Лис шпетить капкана, та не себе.
Розкошування - обтяжують, муки - зв?льняють в?д тягара.
Дозволено мужев? облачатися у шкури лева, жон? – у руно в?вц?.
Птаха – окублю?ться, павук – павутиниться, людина – товаришу?.
Пиндючний насм?х бовдура, як ? насуплена похмур?сть тупака, - обидв? виглядатимуть роздумлив?стю мудрого, коли той при ск?петр?.
Нин? доведене, колись лише мр?ялося.
Миша, пацюк, лис та за?ць – глядять кор?ння; лев, тигр, коняка та слон – пильнують плоди.
Водойма ма? набиратися, джерело ж – точитися.
Помисел здатен заполонити безм?р.
Завжди будь в?двертим у судженнях ? ниц?сть обминатиме тебе.
Все, що спричиня? в?ру, ? вт?ленням ?стини.
Лис дба? про себе сам, лева ж над?ля? Б?г.
Орел н?коли не втрачав ст?льки часу, як тод?, коли подався учнем до гави.
Водойма – наводня?ться, джерело ж – точить.
Розмислюй ранком, працюй – о денн?й пор?, на?дайся увечер?, н?ччю – почивай.
Той, хто попустив тво? ошуканство, сп?знав тебе.
Як запряг сл?ду? за окликом, так Б?г вд?ля? за молитвою.
Гн?в тигра мудр?ший в?д настанов мерина.
В?д стоячо? води чекай затру?ння.
Ви н?коли не сп?зна?те, що ? досить, не сп?знавши, що ? задосить.
Прихили св?й слух до перекор?в дурня. Бо ж в?н корону? тебе!
Оч? творено з матер?й вогню, н?здр? – з етеру, вуста – з вод, бороду – з перст?.
Н?кчемник у мужност? побива? п?дступн?стю.
Яблуня зроду не питалася бука, як ?й рости, так само й лев не поспита коняки, як йому хапати здобич.
Вдячний прохач пожина гойн? плоди.
Коли б не припускались глупства ?нш?, воно б сп?ткало нас.
Душу, виповнену милосердям, не розтлити.
Дивлячись на орла, ти спогляда?ш частку благостин?. Зведи ж главу свою!
Як гус?нь обира? незаплямлене листя, в?дкладаючи яйця, так священик наклада анахтему на чист? ут?хи.
Створення др?бненько? кв?тки – труд в?к?в.
Прокляття укр?плю?, благословення ослаблю?.
Прекрасним ? старе вино, вода ж ц?ну?ться за св?ж?сть.
Молитвами не зореш, славосл?в’ям не з?жнеш.
Радощ? не мають веселитися, скорботам не сл?д ридати.
Голову дано для досконалост?, серце – для милост?, д?тородники – для щастя, руки з ногами – для гармон??.
Як птиця у етер?, чи риба у вод?, так у презренному кублиться презирство.
Всяка р?ч, що передста? гав? чорною, вигляда? б?лою ув очах пугача.
Краса у повн?.
Той лев, що дослухатиметься порад лиса, поши?ться у шельми.
Розвиток проклада? торн? шляхи, та урвист? й непевн? тропи залишаються дорогами ген?я.
Краще бути вбивцею немовляти, н?ж повитухою незд?йснених бажань.
Там, де нема людини, непл?дною ? й натура.
?стину не може сказати зрозум?ло, не зродивши в?ри.
Достатньо! Бо буде зайво.
/дал? буде/
У?льям Блейк.
Переклад з англ?йсько?. Ориг?нал:
Метки:
