Хата пiд горою

Прол?тають зими, весни стороною
? сто?ть самотньо хата п?д горою.
Став - закамен?лий, никне голова
Де ?? господар? – зайв? тут слова.

Пок?й не порушу ? замру на мить.
Туга стисне душу, серце заболить.
Нащо дощ ос?нн?й стелю заливав?
? нав?що в?тер, в стр?с? завивав?

Хата п?д горою, яблуневий цв?т,
В?д ?? порогу вирушив у св?т.
Озирнусь навколо ? замру на мить,
Чому серце ни? ? душа болить?

В мороц? туману ос?нь золота
В стар?й, гол?й хат? стигне н?мота.
Десь далеко в неб? плачуть журавл?,
Не одна та хата в нашому сел?.

Хата п?д горою, сива голова,
Посумую в тиш?, зайв? тут слова.
Кр?зь роки почую, я немов у сн?,
У садку вишневому мамин? п?сн?.

Засипа? сн?гом хату п?д горою,
Де колись матусю ми жили з тобою.
Де пройшли дитинства молод? л?та,
Де в душ? окр?пла зоряна мета.

Хата п?д горою, б?ла голова,
Н?чого сказати, зайв? тут слова.
Згадую я знову на яву,чи в сн?
Солов’?ну п?сню, вранц? навесн?.

Хата п?д горою, глиняний пор?г.
Зв?дси я немало подолав дор?г.
Чи моя провина, чи обставин зб?г?
Та стару хатину зберегти не зм?г.

? сто?ть, як док?р хата – сирота,
Прол?тають об?ч весни та л?та.
Забувають д?ти хату п?д горою,
Заросло подв?р’я полинем – травою.