Фрагменты из Евгения Онегина перевод на украинский
ГЛАВА ДРУГА
I.
Село, де нудьгував ?вген?й,
Куток чар?вний, не з глухих;
Там друг ?невинных наслаждений?*
Благословити б небо м?г.
Будинок панський над р?кою,
Закритий в?д в?тр?в горою,
Стояв самотньо. Вдалин?
Цв?ли навкруг луги рясн?,
А дал? ниви золот??,
Мигт?ли села на шляхах;
Стада бродили по лугах,
? т?ни створював густ??
Запущений великий, сад,
Притулок мислячих Др?ад.
II.
Поважний замок був збудован,
Як ? повинн? вс? вони:
Спок?йний ? м?цний чудово
В смаку з умом старовини.
Всюди висок?? поко?,
В в?тальн? штофн? вс? обо?,
Цар?в портрети на ст?нАх,
Печ? в строкатих вс? кахлях.
Все застар?ло це помалу,
Не знаю право я чому;
Та, вт?м, Он?г?ну тому
Було у т?м потреби мало,
Однаково в?н поз?хав
? серед старовинних зал.
III.
В т?м споко? в?н оселився,
Де його с?льський старожил
Сто рок?в з ключницей сварився,
В в?кно дивився й мух давив.
П?длоги скр?зь прост?, дубов?,
Дв? шафи, ст?л, диван пуховий,
Н?де н? плямочки чорнил.
Он?г?н шафи в?дчинив:
В одн?й був зошит одинокий,
В ?нш?й наливок ц?лий лад,
Глечики з яблучною в ряд
? календар осьмОго року;
Старий бо мав багато справ,
В ?нш? книжки не зазирав.
IV.
Один м?ж волод?нь пустельних,
Щоб якось час не марнувать,
Задумав спершу наш ?вген?й
Новий порядок заснувать.
У глушин? мудрець нестримний,
Ярем в?н панщин старовинний
Легким оброком зам?нив;
? долю раб благословив.
Зате в сво?м кутку надувся,
Побачив в цьому низку б?д,
Його розважливий сус?д.
Лукаво ?нший посм?хнувся,
? разом вир?шили так:
Найнебезпечн?ший дивак.
V.
Сус?ди спершу на?зжали;
Та так, як з заднього крильця
Йому звичайно подавали
Його донського жеребця,
Як т?льки в?н уздовж дороги
Зачу? ?х домашн? дроги, -
Вчинком образившись таким,
Вс? дружбу припинили з ним.
"Сус?д наш неук, сумасбродить,
В?н фармазон; в?н п'? давно
Червоне склянкою вино;
До ручки дамам не п?дходить;
Все так та н?; не скаже ТаК-с
Чи Н?-с ". Такий загальний глас.
VI.
В сво? село в ту саму пору
Новий пом?щик прискакав
Й тому ж суворому розбору
В сус?дств? прив?д подавав.
В?н звався Володимир Ленський,
З душею прямо Гетт?нгенськой,
Красень, у повн?м цв?т? л?т,
Шановник Канта ? п??т.
З Н?меччини в?н ?мов?рно
Прив?з ученост? плоди:
? волелюбних мр?й труди,
? дух палкий ? досить дивний,
Промов захоплених ручей
Й кучер? чорн? до плечей.
VII.
В?д хладно? розпусти Св?ту
З?в'янути ще не зум?в,
Його душа була з?гр?та
Прив?том друга, лаской д?в.
В?н серцем був нев?глас милий,
Його плекала ще над?я,
Св?ту новий ? блиск, ? шум
Ще полонили юний ум.
В?н бавив мр??ю ще хватко
Сумн?ви серця вс? свого;
Мета життя ще для ньогО
Приваблива була загадка,
Над нею голову ламав
? чудеса п?дозрював.
VIII.
В?н в?рив, що душа р?дная
З'?днатися повинна з ним,
Що, без любов? знемага?,
Чека?, зве його сво?м;
В?н в?рив, друз? що готов?
За честь прийнять його окови,
Що не здригнеться ?х рука
Розбити лоб наклепника;
Що ?, ? обран? долЯми,
Людей священн? ? ?друзья?;
Що ?х безсмертна та с?м'я
Чар?вн?йшими променЯми,
Ося? коли-небудь нас,
? дар блаженства св?ту дасть.
IX.
Обурення ? жаль всякденн?,
?Ко благу чистая любовь
И славы сладкое мученье?
У ньому хвилювали кров.
В?н з л?рой мандрував; в польот?
П?д небом Ш?ллера ? Гете
Вогнем ?х поетичним тим
Душа ? возгор?лаcь в н?м.
? Муз п?днесених мистецтва,
На щастя, не соромив ?х;
В?н гордо у п?снях збер?г
Завжди п?днесене кокетство,
?Порывы девственной мечты
И прелесть важной простоты?.
X.
Сп?вав любов, любов? в?рний,
П?сня його була ясна,
Як думки д?вчини на?вн?,
Сон немовляти, чи весна -
Богиня та?мниць вс?х н?жних
В пустелях неба синьо-сн?жних,
Сп?вав розлуку в?н, печаль,
? ще щось, ? туманну даль,
Троянди романтичн?, й грози;
Сп?вав далек? т? кра?,
Де довго в лоно тишин?
Лились його жив?? сльози;
Сп?вав життя побляклий цв?т
Без малого в осьмнадцать л?т.
XI.
В пустел?, де один ?вген?й
М?г оц?нить його дари,
?Господ соседственных селений
Ему не нравились пиры?;
Б?г в?н ?х бес?д галасливих.
А ?х розмови розсудлив?
Про с?ножат?, про вино,
Про псарн?, про р?дню, зерно,
Не в?дзначались нав?ть десь там
Н? поетичним вогником,
Н? гостротой, н? розумом,
Ан? гуртожитком мистецтва;
В розмов? ж милих ?х дружин
Для розуму нема причин.
XII.
Гарний собой, багатий Ленський
Скр?зь прийнятий був як жених;
Такий вже звичай ?деревенский?;
Вс? дочок ладили сво?х
За ?полурусского? сус?да;
Негайно мова, як в?н з?йде,
Заводить слово стороною
Життя з нудьгою холостою;
Сус?да звуть до самовару,
А Дуня розлива? чай,
Шепочуть: "Дуня, прим?чай!"
Пот?м приносять ? г?тару:
? запищить вона (бог м?й!).
Прийди в чертог м?й золотий!..
XIII.
Та Ленський не бажав, звичайно
Т? узи шлюбу ще нести,
З Он?г?ним в?н мав бажання
Знайомство ближче завести.
Вони з?йшлися. Хвиля й кам?нь,
В?рш? ? проза, л?д ? плам?нь
Не ст?льки р?зн? м?ж собой.
Спершу т??ю разнотой
Вони були друг другу нудн?;
Пот?м сподобалися, згодОм
З'?жджались кожен день верхом,
? скоро стали нерозлучн?.
Так люди (перший каюсь я)
В?д н?чого робить ?друзья?.
XIV.
Нема? дружби вже м?ж нами.
Вс? забобони вигубЯ,
Ми вс?х вшанову?м нулями,
А одиниця – кожне Я.
Ми дивимось в Наполеони;
Тварюк двоногих тих м?льйони.
Для нас знаряддя ? одне;
Чуття нам дике ? см?шне.
Був стерпн?ш багатьох ?вген?й;
Хоч в?н людей звичайно знав
? взагал? ?х зневажав, -
Та (?правил нет без исключений?)
?нших в?н дуже в?др?зняв,
Чуття ж в?н зчужа поважав.
XV.
В?н слухав Ленського з ухмилккой.
Палк?сть поетових тирад,
? розум, в судженнях ще хиткий,
Й в?чно натхненний його ?взгляд?, -
Он?г?ну все було ново;
В?н охолоджувальне слово
В устах старався утримать
Й думав: безглуздо заважать
Його хвилинному блаженству;
Та ? без мене прийде час;
Нехай поки в?н у цей раз
Ще в?рить св?ту ?совершенству?;
Простим гарячц? ?юных лет?
? юний жар, ? юний бред.
XVI.
М?ж ними суперечек море,
Все ?х до роздум?в вело:
Племен минулих договори,
Плоди наук, добро ? зло,
? забобони в?ков??,
Й трун та?мниц? роков??,
Доля, життя по череду,
Все п?ддавалось ?х суду.
Поет в жару сво?х ?сужд?н?й?
Читав, забувшись тьмою тем,
Уривки з п?вн?чи поем,
Ну, а поблажливий ?вген?й,
Хоч ?х не дуже розум?в,
Слухав старанно, як ум?в.
XVII.
Але част?ш займали страст?
Уми пустельник?в мо?х.
Ушед в?д бунт?вно? сласт?,
Он?г?н говорив про них
З жалю подекуди з?тханням.
Блажен, хто в?дав хвилювання
Й нарешт? сам в?д них в?дстав;
Блаженн?й той, хто ?х не знав,
Хто холодив любов - розлукой,
Зло - лихосл?в'ям; поз?хав
З дружиной з друзями, не мав
? турбувань з ревнивой мукой,
Й д?д?в над?йний кап?тал
П?дступн?? дв?йц? не зв?ряв.
XVIII.
Коли зберемось п?д знамена
Розсудливо? тиш? ми,
? згаснуть пристраст? напевно,
? нам тод? стають см?шн?
Пориви ?х, чи то свав?лля,
? в?дгуки ?х зап?зн?л?, -
Усмиренн? не без труд?в,
Ми любим слухать ?нод?
Страстей чужих зов полум;яний,
? нам в?н серце ворушить.
Старий так точно ?нвал?д
Охоче хилить слух старанний
Розмовам вусан?в нових,
Забутий в хижинах сво?х.
XIX.
Зате ? полум'яна млад?сть
Не може дещо приховать.
Зло ? любов, печаль ? рад?сть
Вона готова розбовтать.
В любов? значась ?нвал?дом,
Он?г?н слухав з важним видом,
Як, серця спов?дь до небес,
Поет висловлював себе;
Свою дов?рливу ще сов?сть
На?вно в?н оголював.
?вген?й без труда узнав
Його любов? чадо-пов?сть,
Та пов?сть з почутт?в сплелась,
Давно вже не нових для нас.
XX.
Ах, в?н любив, як в наш? л?та
Уже не люблять; як одна
Без розуму душа поета
Любити ще засуджена:
Завжди ? скр?зь одне мечтання,
Одне так звичне вже бажання,
Одна так звична вже печаль.
Н? охолоджуюча даль,
Н? довг?? л?та розлуки,
Н? музам в?ддан? часи,
Н? чужоземн? вс? краси,
Н? шум веселий, н? Науки
Души – н?, не зм?нили в н?м,
Вогнем з?гр?т незайманим.
XXI.
Ледь отрок, Ольгин полонений,
Серцевих мук ще не знавав,
Був св?док дуже розчулЕний
?? дитячих ще забав;
В т?н? д?брови, Богу слава,
В?н под?ляв ?? забави,
? готували ?м в?нки
Сус?ди, друз?, ?х батьки.
В глуш?, ?п?д с?н?ю?, смиренно,
Принад невинност? повна,
В очах батьк?в, сама вона
Цв?ла конвал??ю денно,
Не знав ?? в трав? глух?й
Метелик, чи бджолиний р?й.
XXII.
Вона поету дарувала
Захоплень юних перший сон,
Думка про це ?одушевляла?
? його гусел перший стон.
Вибачте, ?гри золот??!
В?н полюбив га? густ??,
? усам?тнення луну,
? м?сяць, й н?чку зоряну,
М?сяць, небесну ту лампаду,
Як?й присвячували ми
Прогулянки серед п?тьми,
Сльозу, та?мних мук в?драду...
Та нин? св?тло тих вогн?в
Зам?на тьмяних л?хтар?в.
XXIII.
Завжди скромна, слухняна дуже,
Завжди як ранок весела,
Як життя поета простодушна,
Як поц?лунок любов? мила,
Оч? як небо вдалин?;
Посм?шка, локони льнян?,
Вс? рухи, голос, легкий стан,
Все в Ольз? ... будь-який роман
В?зьм?ть ? знайдете там в?рно
?? портрет: в?н дуже мил,
Колись я сам його любив,
Та в?н набрид мен? безм?рно.
Дозволь, читачу м?й, геро?,
Зайнятись старшою сестрою.
XXIV.
?? сестра звалась Тетяна...
Вперше тепер ?м'ям таким
Стор?нки н?жного роману
Ми так свав?льно освятим.
? що ж? воно при?мне, звучне;
Та з ним, я знаю, нерозлучн?
Спогади, досить старовинн?,
Д?вочост?! Ми вс? повинн?
З?знатись: смаку дуже мало
У нас ? в наших ?менах
(Не говорю вже о в?ршАх);
Нам ?просвещенье? не пристало
? нам д?сталась в?д ньогО
Ман?рн?сть, - б?льше н?чогО.
XXV.
Отже, вона звалась Тетяною.
Та н? красой сестри сво?й,
Н? св?ж?стю ?? рум'яною
Не привернула би очей.
Дика, сумна, не говорлива,
Як л?сова лань боязлива,
Вона в родин? сво?? р?дно?
Здавалася д?вчинкою чужий.
Вона горнутися не вм?ла
До батька, й матер? сво?й;
Дитя сама, в юрб? д?тей
Грати й стрибати не хот?ла
? часто ц?лий день одна
Сид?ла мовчки близ в?кна.
XXVI.
Задума, та ?? подруга
В?д самих колискових дн?в,
С?льського теч?ю досуга
?й прикрашали мр?? сн?в.
Геть зн?жен? д?чиська пальц?
Не знали голок; ? на п'яльцях,
Шовковим ?хрестиком? вона
Не оживляла полотна.
Охоти панувать прикмета,
З лялькой слухняною дитя
Готу?ться, н?би ?шутя?,
К пристойност?, закону Св?та,
Важно повторю? для не?
Уроки мат?нки сво??.
XXVII.
Та ляльку ?в будь-яку погоду?
Тетяна в руки не брала;
Про в?сти з м?ста ? про моди
Бес?ди з нею не вела.
Були ?й пустощ? дитяч?
Чуж?; а от казки добряч?
Зимою в темряв? н?чн?й
Б?льш полонили серце ?й.
А коли ж няня десь збирала
Для Ольги на широкий луг
?? маленьких вс?х подруг,
Вона в ?гор?лки? там не грала,
Нудний ?й був дзв?нкий ?х см?х,
? шум ?х в?тряних ут?х.
XXVIII.
Вона любила на балкон?
Зор? попереджати сх?д,
На небосхил?, вже бл?дому,
З?рок зника? вже пол?т,
? тихо край земл? св?тл??,
?, в?сник ранку, в?тер в??,
? сходить поступово день.
А взимку, коли ноч? т?нь
П?всв?ту частку покоря?,
А частку кута? туман,
П?д тихий м?сячний дурман,
Ледачий сх?д ще спочива?,
У звичний час пробуджена
Вставала при св?чках вона.
XXIX.
?й так подобались романи;
Вони ?й зам?няли все;
Закохувалася в обмани
? Р?чардсона ? Руссо.
Був ?? батько добрий малий,
Хоч в?д нових стол?ть в?дсталий;
Та в книгах шкоди не вбачав;
В?н ?х н?коли не читав,
Вважав пустою ?безделушкой?,
Не дбав про те п?д ковпаком,
Який такий та?мний том
Др?мав у доньки п?д подушкой.
Дружина ж, та була сама
В?д Р?чардсона без ума.
XXX.
Вона любила Р?чардсона
? не тому, що вже прочла,
Що перевагу Гранд?сону
Вже над Ловласом в?ддала;
Та в давнину княжна Ал?на,
?? московськая кузина,
?й часто твердила про них.
У той час був ?ще жених
?? супруг, та по невол?;
Вона з?тхала лиш по том,
Який ? серцем, ? умом
Подобався ?й мимовол?:
Сей Гранд?сон був славний франт,
Гравець ? гвард?? сержант.
XXXI.
Вона теж одягалась радо
Завжди по мод? й до лиця;
Та, не спитавши ?? ради,
Взяли д?вицю до в?нця.
?, щоб розв?яти кошмари,
Супруг розумний незабаром
В село по?хав, де вона,
Бог зна? ким оточена,
Рвалась спочатку ? ридала,
З супругом ледь не розвелась;
Там - господарством зайнялась,
Звикла й вдоволеною стала.
Нам звичка вс?м з небес дана:
Зам?на щастю ? вона.
XXXII.
Усолодила горе звичка,
Те, нездоланне вже н?чим;
А в?дкриття, хай невеличке,
?? ут?шило зовс?м:
Вона м?ж справою й досугом
Секрет в?дкрила, як супругом
Самодержавно управлять,
? все тод? п?шло на стать.
Вона моталась по роботах,
Солила на зиму гриби,
Вела витрати, брила лоби,
Ходила в лазню по суботах,
Служниць лупила розгулявшись -
У чолов?ка не спитавшись.
XXXIII.
Бувало, вписувала кров'ю
Вона в альбоми н?жних д?в,
Звала Пол?ною Прасков;ю,
Був ?? гов?р, наче сп?в,
Корсет носила дуже вузький,
Й рос?йську Н як N французьку
Ум?ла вимовляти в н?с;
Та скоро св?т перем?нивсь;
Корсет, Альбом, княжну Ал?ну,
Зошит чутливих в?ршик?в
Вона забула, охрестив
Акулькой знову ту Сел?ну,
? обновила п?д к?нець
Шлафор на ват? ? чепець.
XXXIV.
Та в?н любив ?? сердечно,
У вит?вки вс? не входив,
У всьому в?рив безк?нечно,
А сам в халат? ?в ? пив;
Життя спок?йно так котилось;
П?д веч?р ?нод? сходилась
Сус?д?в добра с?м'я,
Нецеремонна брат?я,
Посумувати, позлословить
? посм?ятись кой над ким.
Так час проходить, а м?ж тим
Чай Ольз? готувать замовлять,
А там вечеря, й спать пора,
? гост? ?дуть ?з двора.
XXXV.
Тут берегли в садиб? мирн?й
Вс? старовинн? звички ц?;
Так, на масниц? у них жирн?й
Завжди водилися млинц?;
Дв?чи на р?к вони гов?ли;
? кругл? гойдалки любили,
П?сн? п?дблюдн?, хоровод;
У Тр?йцин день, коли народ
З?ва? й слуха? молебень,
Розчулено на св?т зор?
Вони кидали сл?зки три;
Був, як пов?тря, квас ?потребен?,
? за столом у них гостям
Носили страви по чинам.
XXXVI.
Стар?ли так вони обидва.
? в?дчинили п?д к?нець
Перед супругом домовину,
? в?н новий прийняв в?нець.
Помер в?н десь перед об?дом,
Оплаканий сво?м сус?дом,
Д?тьми й дружиною, ? то -
Щиросердечн?ш, н?ж будь-хто.
В?н був простий ? добрий барин,
? там, де прах його лежить,
Надгробний пам'ятник гласить:
Смиренний гр?шник, Дмитро Лар?н,
Господн?й раб ? бригадир
П?д каменем вкуша? мир.
XXXVII.
Сво?м пенатам повернЕний,
Володимир Ленський в?дв?дав
Сус?да пам'ятник смиренний,
З?тхання праху присвятив;
? довго серцю було сумно.
"Poor Yorick! - мовив в?н роздумно, -
В?н на руках мене тримав.
Як часто я в дитинств? грав
Його з Очакова медаллю!
За мене Ольгу готував,
?Чи дочекаюсь дня??, - казав... "
?, повний щиро? печал?,
Вмить Володимир написав
Йому надгробний мадригал.
XXXVIII.
? там же написом печальним
Батька ? матер?, в сльозах,
Прах вшанував патр?архальний ...
На жаль! на житт?вих браздах
Жнивами ц?л? покол?ння,
За волею ?х провид?ння,
Сходять, ? зр?ють ? впадуть;
А ?нш? ?м усл?д прийдуть ...
Так наше легковажне плем'я
Росте, хвилю?ться, кипить,
До гробу прад?д?в т?снить.
Прийде ? наш той час буремний,
Онуки наш? в добрий час
З? св?ту вит?снять ? нас!
XXXIX.
Поки впивайтесь, хто як вм??,
Легким життям, юрба моя!
Його н?кчемн?сть розум?ю,
До нього не прив'язан я;
Для привид?в пов?ки крию;
Але в?ддален? над??
Турбують серце ?нод?:
Без непом?чених сл?д?в
Св?т було б сумно залишати.
Живу, пишу не для похвал;
Але, зда?ться, я б бажав
Сумний св?й жереб прославляти,
Про мене щоб, як в?рний друг,
?диний нагадав хоч звук.
XL.
В чи?мось серц? збудить дзвони;
?, долею збережена,
У Л?т?, може, не потоне
Строфа, що мною додана;
Т?шить над?я незабутня:
Вкаже нев?глас у майбутн?м
На м?й прославлений портрет
? мовить: те-то був поет!
Прийми ж подяки в?д сумл?ння,
Ти, шанувальник Аон?д,
Ти, чия пам'ять схоронИть
Мо? летюч? вс? твор?ння,
Чия прихильная рука
Потр?пле лаври старика!
---------------------------------------------------
*Здесь и далее курсивом в кавычках выделены отдельные слова или выражения, оставленные без перевода.
I.
Село, де нудьгував ?вген?й,
Куток чар?вний, не з глухих;
Там друг ?невинных наслаждений?*
Благословити б небо м?г.
Будинок панський над р?кою,
Закритий в?д в?тр?в горою,
Стояв самотньо. Вдалин?
Цв?ли навкруг луги рясн?,
А дал? ниви золот??,
Мигт?ли села на шляхах;
Стада бродили по лугах,
? т?ни створював густ??
Запущений великий, сад,
Притулок мислячих Др?ад.
II.
Поважний замок був збудован,
Як ? повинн? вс? вони:
Спок?йний ? м?цний чудово
В смаку з умом старовини.
Всюди висок?? поко?,
В в?тальн? штофн? вс? обо?,
Цар?в портрети на ст?нАх,
Печ? в строкатих вс? кахлях.
Все застар?ло це помалу,
Не знаю право я чому;
Та, вт?м, Он?г?ну тому
Було у т?м потреби мало,
Однаково в?н поз?хав
? серед старовинних зал.
III.
В т?м споко? в?н оселився,
Де його с?льський старожил
Сто рок?в з ключницей сварився,
В в?кно дивився й мух давив.
П?длоги скр?зь прост?, дубов?,
Дв? шафи, ст?л, диван пуховий,
Н?де н? плямочки чорнил.
Он?г?н шафи в?дчинив:
В одн?й був зошит одинокий,
В ?нш?й наливок ц?лий лад,
Глечики з яблучною в ряд
? календар осьмОго року;
Старий бо мав багато справ,
В ?нш? книжки не зазирав.
IV.
Один м?ж волод?нь пустельних,
Щоб якось час не марнувать,
Задумав спершу наш ?вген?й
Новий порядок заснувать.
У глушин? мудрець нестримний,
Ярем в?н панщин старовинний
Легким оброком зам?нив;
? долю раб благословив.
Зате в сво?м кутку надувся,
Побачив в цьому низку б?д,
Його розважливий сус?д.
Лукаво ?нший посм?хнувся,
? разом вир?шили так:
Найнебезпечн?ший дивак.
V.
Сус?ди спершу на?зжали;
Та так, як з заднього крильця
Йому звичайно подавали
Його донського жеребця,
Як т?льки в?н уздовж дороги
Зачу? ?х домашн? дроги, -
Вчинком образившись таким,
Вс? дружбу припинили з ним.
"Сус?д наш неук, сумасбродить,
В?н фармазон; в?н п'? давно
Червоне склянкою вино;
До ручки дамам не п?дходить;
Все так та н?; не скаже ТаК-с
Чи Н?-с ". Такий загальний глас.
VI.
В сво? село в ту саму пору
Новий пом?щик прискакав
Й тому ж суворому розбору
В сус?дств? прив?д подавав.
В?н звався Володимир Ленський,
З душею прямо Гетт?нгенськой,
Красень, у повн?м цв?т? л?т,
Шановник Канта ? п??т.
З Н?меччини в?н ?мов?рно
Прив?з ученост? плоди:
? волелюбних мр?й труди,
? дух палкий ? досить дивний,
Промов захоплених ручей
Й кучер? чорн? до плечей.
VII.
В?д хладно? розпусти Св?ту
З?в'янути ще не зум?в,
Його душа була з?гр?та
Прив?том друга, лаской д?в.
В?н серцем був нев?глас милий,
Його плекала ще над?я,
Св?ту новий ? блиск, ? шум
Ще полонили юний ум.
В?н бавив мр??ю ще хватко
Сумн?ви серця вс? свого;
Мета життя ще для ньогО
Приваблива була загадка,
Над нею голову ламав
? чудеса п?дозрював.
VIII.
В?н в?рив, що душа р?дная
З'?днатися повинна з ним,
Що, без любов? знемага?,
Чека?, зве його сво?м;
В?н в?рив, друз? що готов?
За честь прийнять його окови,
Що не здригнеться ?х рука
Розбити лоб наклепника;
Що ?, ? обран? долЯми,
Людей священн? ? ?друзья?;
Що ?х безсмертна та с?м'я
Чар?вн?йшими променЯми,
Ося? коли-небудь нас,
? дар блаженства св?ту дасть.
IX.
Обурення ? жаль всякденн?,
?Ко благу чистая любовь
И славы сладкое мученье?
У ньому хвилювали кров.
В?н з л?рой мандрував; в польот?
П?д небом Ш?ллера ? Гете
Вогнем ?х поетичним тим
Душа ? возгор?лаcь в н?м.
? Муз п?днесених мистецтва,
На щастя, не соромив ?х;
В?н гордо у п?снях збер?г
Завжди п?днесене кокетство,
?Порывы девственной мечты
И прелесть важной простоты?.
X.
Сп?вав любов, любов? в?рний,
П?сня його була ясна,
Як думки д?вчини на?вн?,
Сон немовляти, чи весна -
Богиня та?мниць вс?х н?жних
В пустелях неба синьо-сн?жних,
Сп?вав розлуку в?н, печаль,
? ще щось, ? туманну даль,
Троянди романтичн?, й грози;
Сп?вав далек? т? кра?,
Де довго в лоно тишин?
Лились його жив?? сльози;
Сп?вав життя побляклий цв?т
Без малого в осьмнадцать л?т.
XI.
В пустел?, де один ?вген?й
М?г оц?нить його дари,
?Господ соседственных селений
Ему не нравились пиры?;
Б?г в?н ?х бес?д галасливих.
А ?х розмови розсудлив?
Про с?ножат?, про вино,
Про псарн?, про р?дню, зерно,
Не в?дзначались нав?ть десь там
Н? поетичним вогником,
Н? гостротой, н? розумом,
Ан? гуртожитком мистецтва;
В розмов? ж милих ?х дружин
Для розуму нема причин.
XII.
Гарний собой, багатий Ленський
Скр?зь прийнятий був як жених;
Такий вже звичай ?деревенский?;
Вс? дочок ладили сво?х
За ?полурусского? сус?да;
Негайно мова, як в?н з?йде,
Заводить слово стороною
Життя з нудьгою холостою;
Сус?да звуть до самовару,
А Дуня розлива? чай,
Шепочуть: "Дуня, прим?чай!"
Пот?м приносять ? г?тару:
? запищить вона (бог м?й!).
Прийди в чертог м?й золотий!..
XIII.
Та Ленський не бажав, звичайно
Т? узи шлюбу ще нести,
З Он?г?ним в?н мав бажання
Знайомство ближче завести.
Вони з?йшлися. Хвиля й кам?нь,
В?рш? ? проза, л?д ? плам?нь
Не ст?льки р?зн? м?ж собой.
Спершу т??ю разнотой
Вони були друг другу нудн?;
Пот?м сподобалися, згодОм
З'?жджались кожен день верхом,
? скоро стали нерозлучн?.
Так люди (перший каюсь я)
В?д н?чого робить ?друзья?.
XIV.
Нема? дружби вже м?ж нами.
Вс? забобони вигубЯ,
Ми вс?х вшанову?м нулями,
А одиниця – кожне Я.
Ми дивимось в Наполеони;
Тварюк двоногих тих м?льйони.
Для нас знаряддя ? одне;
Чуття нам дике ? см?шне.
Був стерпн?ш багатьох ?вген?й;
Хоч в?н людей звичайно знав
? взагал? ?х зневажав, -
Та (?правил нет без исключений?)
?нших в?н дуже в?др?зняв,
Чуття ж в?н зчужа поважав.
XV.
В?н слухав Ленського з ухмилккой.
Палк?сть поетових тирад,
? розум, в судженнях ще хиткий,
Й в?чно натхненний його ?взгляд?, -
Он?г?ну все було ново;
В?н охолоджувальне слово
В устах старався утримать
Й думав: безглуздо заважать
Його хвилинному блаженству;
Та ? без мене прийде час;
Нехай поки в?н у цей раз
Ще в?рить св?ту ?совершенству?;
Простим гарячц? ?юных лет?
? юний жар, ? юний бред.
XVI.
М?ж ними суперечек море,
Все ?х до роздум?в вело:
Племен минулих договори,
Плоди наук, добро ? зло,
? забобони в?ков??,
Й трун та?мниц? роков??,
Доля, життя по череду,
Все п?ддавалось ?х суду.
Поет в жару сво?х ?сужд?н?й?
Читав, забувшись тьмою тем,
Уривки з п?вн?чи поем,
Ну, а поблажливий ?вген?й,
Хоч ?х не дуже розум?в,
Слухав старанно, як ум?в.
XVII.
Але част?ш займали страст?
Уми пустельник?в мо?х.
Ушед в?д бунт?вно? сласт?,
Он?г?н говорив про них
З жалю подекуди з?тханням.
Блажен, хто в?дав хвилювання
Й нарешт? сам в?д них в?дстав;
Блаженн?й той, хто ?х не знав,
Хто холодив любов - розлукой,
Зло - лихосл?в'ям; поз?хав
З дружиной з друзями, не мав
? турбувань з ревнивой мукой,
Й д?д?в над?йний кап?тал
П?дступн?? дв?йц? не зв?ряв.
XVIII.
Коли зберемось п?д знамена
Розсудливо? тиш? ми,
? згаснуть пристраст? напевно,
? нам тод? стають см?шн?
Пориви ?х, чи то свав?лля,
? в?дгуки ?х зап?зн?л?, -
Усмиренн? не без труд?в,
Ми любим слухать ?нод?
Страстей чужих зов полум;яний,
? нам в?н серце ворушить.
Старий так точно ?нвал?д
Охоче хилить слух старанний
Розмовам вусан?в нових,
Забутий в хижинах сво?х.
XIX.
Зате ? полум'яна млад?сть
Не може дещо приховать.
Зло ? любов, печаль ? рад?сть
Вона готова розбовтать.
В любов? значась ?нвал?дом,
Он?г?н слухав з важним видом,
Як, серця спов?дь до небес,
Поет висловлював себе;
Свою дов?рливу ще сов?сть
На?вно в?н оголював.
?вген?й без труда узнав
Його любов? чадо-пов?сть,
Та пов?сть з почутт?в сплелась,
Давно вже не нових для нас.
XX.
Ах, в?н любив, як в наш? л?та
Уже не люблять; як одна
Без розуму душа поета
Любити ще засуджена:
Завжди ? скр?зь одне мечтання,
Одне так звичне вже бажання,
Одна так звична вже печаль.
Н? охолоджуюча даль,
Н? довг?? л?та розлуки,
Н? музам в?ддан? часи,
Н? чужоземн? вс? краси,
Н? шум веселий, н? Науки
Души – н?, не зм?нили в н?м,
Вогнем з?гр?т незайманим.
XXI.
Ледь отрок, Ольгин полонений,
Серцевих мук ще не знавав,
Був св?док дуже розчулЕний
?? дитячих ще забав;
В т?н? д?брови, Богу слава,
В?н под?ляв ?? забави,
? готували ?м в?нки
Сус?ди, друз?, ?х батьки.
В глуш?, ?п?д с?н?ю?, смиренно,
Принад невинност? повна,
В очах батьк?в, сама вона
Цв?ла конвал??ю денно,
Не знав ?? в трав? глух?й
Метелик, чи бджолиний р?й.
XXII.
Вона поету дарувала
Захоплень юних перший сон,
Думка про це ?одушевляла?
? його гусел перший стон.
Вибачте, ?гри золот??!
В?н полюбив га? густ??,
? усам?тнення луну,
? м?сяць, й н?чку зоряну,
М?сяць, небесну ту лампаду,
Як?й присвячували ми
Прогулянки серед п?тьми,
Сльозу, та?мних мук в?драду...
Та нин? св?тло тих вогн?в
Зам?на тьмяних л?хтар?в.
XXIII.
Завжди скромна, слухняна дуже,
Завжди як ранок весела,
Як життя поета простодушна,
Як поц?лунок любов? мила,
Оч? як небо вдалин?;
Посм?шка, локони льнян?,
Вс? рухи, голос, легкий стан,
Все в Ольз? ... будь-який роман
В?зьм?ть ? знайдете там в?рно
?? портрет: в?н дуже мил,
Колись я сам його любив,
Та в?н набрид мен? безм?рно.
Дозволь, читачу м?й, геро?,
Зайнятись старшою сестрою.
XXIV.
?? сестра звалась Тетяна...
Вперше тепер ?м'ям таким
Стор?нки н?жного роману
Ми так свав?льно освятим.
? що ж? воно при?мне, звучне;
Та з ним, я знаю, нерозлучн?
Спогади, досить старовинн?,
Д?вочост?! Ми вс? повинн?
З?знатись: смаку дуже мало
У нас ? в наших ?менах
(Не говорю вже о в?ршАх);
Нам ?просвещенье? не пристало
? нам д?сталась в?д ньогО
Ман?рн?сть, - б?льше н?чогО.
XXV.
Отже, вона звалась Тетяною.
Та н? красой сестри сво?й,
Н? св?ж?стю ?? рум'яною
Не привернула би очей.
Дика, сумна, не говорлива,
Як л?сова лань боязлива,
Вона в родин? сво?? р?дно?
Здавалася д?вчинкою чужий.
Вона горнутися не вм?ла
До батька, й матер? сво?й;
Дитя сама, в юрб? д?тей
Грати й стрибати не хот?ла
? часто ц?лий день одна
Сид?ла мовчки близ в?кна.
XXVI.
Задума, та ?? подруга
В?д самих колискових дн?в,
С?льського теч?ю досуга
?й прикрашали мр?? сн?в.
Геть зн?жен? д?чиська пальц?
Не знали голок; ? на п'яльцях,
Шовковим ?хрестиком? вона
Не оживляла полотна.
Охоти панувать прикмета,
З лялькой слухняною дитя
Готу?ться, н?би ?шутя?,
К пристойност?, закону Св?та,
Важно повторю? для не?
Уроки мат?нки сво??.
XXVII.
Та ляльку ?в будь-яку погоду?
Тетяна в руки не брала;
Про в?сти з м?ста ? про моди
Бес?ди з нею не вела.
Були ?й пустощ? дитяч?
Чуж?; а от казки добряч?
Зимою в темряв? н?чн?й
Б?льш полонили серце ?й.
А коли ж няня десь збирала
Для Ольги на широкий луг
?? маленьких вс?х подруг,
Вона в ?гор?лки? там не грала,
Нудний ?й був дзв?нкий ?х см?х,
? шум ?х в?тряних ут?х.
XXVIII.
Вона любила на балкон?
Зор? попереджати сх?д,
На небосхил?, вже бл?дому,
З?рок зника? вже пол?т,
? тихо край земл? св?тл??,
?, в?сник ранку, в?тер в??,
? сходить поступово день.
А взимку, коли ноч? т?нь
П?всв?ту частку покоря?,
А частку кута? туман,
П?д тихий м?сячний дурман,
Ледачий сх?д ще спочива?,
У звичний час пробуджена
Вставала при св?чках вона.
XXIX.
?й так подобались романи;
Вони ?й зам?няли все;
Закохувалася в обмани
? Р?чардсона ? Руссо.
Був ?? батько добрий малий,
Хоч в?д нових стол?ть в?дсталий;
Та в книгах шкоди не вбачав;
В?н ?х н?коли не читав,
Вважав пустою ?безделушкой?,
Не дбав про те п?д ковпаком,
Який такий та?мний том
Др?мав у доньки п?д подушкой.
Дружина ж, та була сама
В?д Р?чардсона без ума.
XXX.
Вона любила Р?чардсона
? не тому, що вже прочла,
Що перевагу Гранд?сону
Вже над Ловласом в?ддала;
Та в давнину княжна Ал?на,
?? московськая кузина,
?й часто твердила про них.
У той час був ?ще жених
?? супруг, та по невол?;
Вона з?тхала лиш по том,
Який ? серцем, ? умом
Подобався ?й мимовол?:
Сей Гранд?сон був славний франт,
Гравець ? гвард?? сержант.
XXXI.
Вона теж одягалась радо
Завжди по мод? й до лиця;
Та, не спитавши ?? ради,
Взяли д?вицю до в?нця.
?, щоб розв?яти кошмари,
Супруг розумний незабаром
В село по?хав, де вона,
Бог зна? ким оточена,
Рвалась спочатку ? ридала,
З супругом ледь не розвелась;
Там - господарством зайнялась,
Звикла й вдоволеною стала.
Нам звичка вс?м з небес дана:
Зам?на щастю ? вона.
XXXII.
Усолодила горе звичка,
Те, нездоланне вже н?чим;
А в?дкриття, хай невеличке,
?? ут?шило зовс?м:
Вона м?ж справою й досугом
Секрет в?дкрила, як супругом
Самодержавно управлять,
? все тод? п?шло на стать.
Вона моталась по роботах,
Солила на зиму гриби,
Вела витрати, брила лоби,
Ходила в лазню по суботах,
Служниць лупила розгулявшись -
У чолов?ка не спитавшись.
XXXIII.
Бувало, вписувала кров'ю
Вона в альбоми н?жних д?в,
Звала Пол?ною Прасков;ю,
Був ?? гов?р, наче сп?в,
Корсет носила дуже вузький,
Й рос?йську Н як N французьку
Ум?ла вимовляти в н?с;
Та скоро св?т перем?нивсь;
Корсет, Альбом, княжну Ал?ну,
Зошит чутливих в?ршик?в
Вона забула, охрестив
Акулькой знову ту Сел?ну,
? обновила п?д к?нець
Шлафор на ват? ? чепець.
XXXIV.
Та в?н любив ?? сердечно,
У вит?вки вс? не входив,
У всьому в?рив безк?нечно,
А сам в халат? ?в ? пив;
Життя спок?йно так котилось;
П?д веч?р ?нод? сходилась
Сус?д?в добра с?м'я,
Нецеремонна брат?я,
Посумувати, позлословить
? посм?ятись кой над ким.
Так час проходить, а м?ж тим
Чай Ольз? готувать замовлять,
А там вечеря, й спать пора,
? гост? ?дуть ?з двора.
XXXV.
Тут берегли в садиб? мирн?й
Вс? старовинн? звички ц?;
Так, на масниц? у них жирн?й
Завжди водилися млинц?;
Дв?чи на р?к вони гов?ли;
? кругл? гойдалки любили,
П?сн? п?дблюдн?, хоровод;
У Тр?йцин день, коли народ
З?ва? й слуха? молебень,
Розчулено на св?т зор?
Вони кидали сл?зки три;
Був, як пов?тря, квас ?потребен?,
? за столом у них гостям
Носили страви по чинам.
XXXVI.
Стар?ли так вони обидва.
? в?дчинили п?д к?нець
Перед супругом домовину,
? в?н новий прийняв в?нець.
Помер в?н десь перед об?дом,
Оплаканий сво?м сус?дом,
Д?тьми й дружиною, ? то -
Щиросердечн?ш, н?ж будь-хто.
В?н був простий ? добрий барин,
? там, де прах його лежить,
Надгробний пам'ятник гласить:
Смиренний гр?шник, Дмитро Лар?н,
Господн?й раб ? бригадир
П?д каменем вкуша? мир.
XXXVII.
Сво?м пенатам повернЕний,
Володимир Ленський в?дв?дав
Сус?да пам'ятник смиренний,
З?тхання праху присвятив;
? довго серцю було сумно.
"Poor Yorick! - мовив в?н роздумно, -
В?н на руках мене тримав.
Як часто я в дитинств? грав
Його з Очакова медаллю!
За мене Ольгу готував,
?Чи дочекаюсь дня??, - казав... "
?, повний щиро? печал?,
Вмить Володимир написав
Йому надгробний мадригал.
XXXVIII.
? там же написом печальним
Батька ? матер?, в сльозах,
Прах вшанував патр?архальний ...
На жаль! на житт?вих браздах
Жнивами ц?л? покол?ння,
За волею ?х провид?ння,
Сходять, ? зр?ють ? впадуть;
А ?нш? ?м усл?д прийдуть ...
Так наше легковажне плем'я
Росте, хвилю?ться, кипить,
До гробу прад?д?в т?снить.
Прийде ? наш той час буремний,
Онуки наш? в добрий час
З? св?ту вит?снять ? нас!
XXXIX.
Поки впивайтесь, хто як вм??,
Легким життям, юрба моя!
Його н?кчемн?сть розум?ю,
До нього не прив'язан я;
Для привид?в пов?ки крию;
Але в?ддален? над??
Турбують серце ?нод?:
Без непом?чених сл?д?в
Св?т було б сумно залишати.
Живу, пишу не для похвал;
Але, зда?ться, я б бажав
Сумний св?й жереб прославляти,
Про мене щоб, як в?рний друг,
?диний нагадав хоч звук.
XL.
В чи?мось серц? збудить дзвони;
?, долею збережена,
У Л?т?, може, не потоне
Строфа, що мною додана;
Т?шить над?я незабутня:
Вкаже нев?глас у майбутн?м
На м?й прославлений портрет
? мовить: те-то був поет!
Прийми ж подяки в?д сумл?ння,
Ти, шанувальник Аон?д,
Ти, чия пам'ять схоронИть
Мо? летюч? вс? твор?ння,
Чия прихильная рука
Потр?пле лаври старика!
---------------------------------------------------
*Здесь и далее курсивом в кавычках выделены отдельные слова или выражения, оставленные без перевода.
Метки:
