Монолог Франсуа Вiйона

Мабуть, лихо? слави я володар,
Мабуть, людина ница, далеб?! –
Якщо вс?ляк? грамотн? заброди
Кричать про це на кожному стовп?.

Це все за те, що п`яний я буваю,
Що прощення у бога не молю,
Що вправно в п?длабузник?в стр?ляю
? що дивлюсь в обличчя королю;

За те, що пил студентських фол?ант?в
? мертвий поп?л схоластичних книг
Зм?нив на авантюрност? вагант?в
? на живу поез?ю дор?г.

Перо й п?столь мен? були суддями,
А не паж? паризьких сеньйорит.
Кохав я гучно, буйно, до нестями
В богемних колах у с?мнадцять л?т.

Мину я кари, бо нема? кари
Так само, як ? докор?в питтю.
Скорився я бокалу ? сигар?,
Бо не хот?в коритися життю.

Ус? слова од вас – брехня, лабети.
Ув ?нш?й площин? правдив? зерна:
Коли король почне ц?нить поет?в,
Покину я задимлену таверну!

04.01.14