Самосуд

У прихож?й щось загуркот?ло. Теща здригнулась, м?цно стискаючи у руц?
потельню ?, завмерла.
- Зятьок приперся, - здогадалась вона.
- Де днювальний? – почувся п’яний голос зятя, - чому нема порядку в
казарм??
- Це Мирослав? – схвильовано запитала Оксана.
- Так, тв?й Буйнослав з’явився, - у?дливо промовиладоньц? мати й
додала, - готуйся до бою.
- Чому не чую допов?д?, - заволав Мирослав.
Розглядаючи у трюмо сво? в?ддзеркалення, в?н уявляв себе ротним
командиром. Пот?м, хитаючись, зробив к?лька крок?в в?д дзеркала, зазирнув
у к?мнату.
-Рядовий Ксюшо, - звернувся до дружини, - як зустр?ча?те старшого по
зван?ю?..
-Я тут, Славчику, - тремтячим голосом в?дпов?ла молода ж?нка,
виходячи з кухн?, - посп?шала приготувати для тебе вечерю.
-Це добре! – зрад?в Мирослав, - продовжуючи грати роль ротного
командира.
Пом?тивши пляму на халат? дружини, в?н суворо запитав.
-Коли останн?й раз прали форму? Я питаю! В?дпов?дайте ж, рядовий
Оксано!
В?н не чекав на в?дпов?дь, а лише ставив запитання, насолоджуючись сво?ю
грою. ?нколи граючи, у думках жалкував про той час, коли не став
оф?цером. Падав у кр?сло, заплющував оч? ? у нап?всонному стан?
продовжував командувати.
Можливо в училищ? ? зробили б з нього справжнього командира, але б?йка,
яку в?н вчинив на першому курс?, спалила його мр?ю, а пот?м довелось
проходити службу в арм?? звичайним рядовим вояком.
-Славо! – спробувала щось сказати чолов?ков? Оксана, - Славуня…
-Де сержант? – зупинив дружину Мирослав ? почав звинувачувати
тещу, - до яких п?р, - продовжував в?н, - тут буде панувати д?д?вщина?
Хитаючись, Мирослав пом?тно п?двищував голос.
-Та я, - репетував роздратований чолов?к.
-Як ти можеш так про мою маму?..
-Та й що, танк у сп?дниц?, стегно слоняче!..
-А ти? – не витримала дружина, - орел з свинячим п?р’ям!
-Це у мене свиняче п?р’я?..

В?н штовхнув дружину в плече ? неспод?вано опинився на п?длоз?.
То була впевнена рука тещ?, яка п?сля удару по голов? з войовничим
поглядом кинула сковор?дку на груди зятю.
-Доню, не марнуй час, - сказала вона, - негайно телефонуй
д?льничному.
Рука Оксани тремт?ла, але ж молода ж?нка справно виконувала наказ
матер?.
-Миколо Миколайовичу, - жал?бно звернулась вона до м?л?ц?янта, -
при?жджайте швидше, будь ласка… Мирослав знову…
Минуло трохи б?льше десяти хвилин, як страж порядку забрав злодюжку.
-Ну що ж, Мокренко, - звернувся до Мирослава д?льничний, - на
прохання ? умовляння ти не реагу?ш, доведеться за ско?не в?дпов?дати…
П’ятнадцять д?б були тяжким випробуванням для молодого чолов?ка. Йому
хот?лося почути ласкав? слова Оксани, покуштувати улюблених вареник?в,
як? дружина робила значно смачн?шими, н?ж ?? мама. Та й ?нш? страви теж
дуже подобались невдячному гурману.
Мирослав каявся, об?цяв соб? не пити, знайти якесь заняття, щоб в?двол?кло
його в?д дурниць. Але згадуючи важку руку тещ?, з?тхав ? перераховував
г?рк? дн? заточення. За п?вм?сяця в?н схуд. Образа колючкою сид?ла в ньому ?
не давала спокою. В?н згоден був пробачити Оксану, але ж теща…
-Як бути з ц?м супостатом у сп?дниц?? – запитував в?н себе, - називала
мене Наполеоном, ман?яком з вадами садиста.
Теща д?йсно не в?дчувала до зятя теплих почутт?в.
-Я цьому Бонапарту, - казала вона, - швидко знайду остр?в Свято?
Олени.
П?д?гр?те образами серце, палало помстою, яка дозр?ла ? чекала на
реал?зац?ю. П?сля п?вм?сячно? розлуки, зам?сть прив?тання з грудей
Мирослава вихопилось: ?Шановн? ж?нки, за ско?не вам доведеться в?дсид?ти
п'ятнадцять д?б”.
?, брутально п?дхопивши п?д руки дружину ? тещу, силом?ць заштовхав ?х у
погр?б.
- ?жа ? св?тло там ?, не помруть…
Першу добу ув’язнен? мовчали, не маючи бажання говорити з кривдником,
але ж Мирослав ? не думав зм?нювати сценар?й. В?н в?дчиняв погр?б ?
наполегливо вимагав називати пр?звища. Пот?м, наче сп?вчуваючи,
запитував за що сидять. ? не чекаючи на в?дпов?дь, зачиняв погр?б, а через
деякий час поновлював процедуру.
-Що, я тоб? потельнею пам'ять в?дгепала? – спитала теща, - вже
пр?звищ не пам’ята?ш?
Не звертаючи уваги на у?длив? репл?ки, в?н продовжував чинити
?правосуддя”.
-Ваше пр?звище, громадянко, - сухо-протокольно запитав Мирослав.
-Мокренко, - боязко в?дпов?ла дружина.
-Мокренко! – з п?дробним п?днесенням повторив ?суддя”, - сп?вчуваю,
але в?дв?дувач?в не було ? передач також.
? знову то в?дчинявся, то зачинявся погр?б, нагадуючи процедуру в камер?
попереднього утримання.
Семиденна в?дсутн?сть ж?нок занепоко?ла сус?д?в, як? звернулися з
запитаннями до Мирослава.
-Вони по?хали на курорт, - в?дпов?в односельцям приймак, - чули про
такий санатор?й – ?Матер? ? дитини”?
У сел? давно звикли до вибрик?в Мирослава ? в?дчули б?ду.
- Треба пов?домити в м?л?ц?ю, - вир?шили гуртом сус?ди.
Микола Миколайович з’явився , як завжди вчасно. Ув’язнених було
зв?льнено, а кривдника заарештовано. На очах у вс?х мешканц?в села
м?л?ц?янт в?в новоспеченого Л?нча.
-Ти що це, Мирославе, нако?в? – заговорив з ним д?льничний, - хто тоб?
дозволив?.. ? ск?льки ж ти збирався ?х там утримувати?..
-В?дсид?ли с?м д?б, - без усякого бажання в?дпов?в хлопець, - а повинн?
були – п'ятнадцять…
-Те що не досид?ли, не переймайся, - сво?р?дно заспоко?в д?льничний, -
в?с?м д?б досидиш за них ти, я гарантую.