Ш. Бодлер 3

ПАДАЛЬ


?Вы помните ли то, что видели мы летом?
Мой ангел, помните ли вы...?

Чи пам'ята?те ви те, що бачили ми вл?тку?
М?й ангел, чи забули ви
коняку дохлу ту п?д б?лим ? яскравим св?тлом,
серед ?ржаво? трави?

Нап?взотл?ла, розкидавши ноги,
вона, без сорому, под?бно д?вц? т?й,
базарн?й, в небо животом лежала близ дороги,
смердючий вид?ляла гн?й.

? сонце гниль палило з небосхилу,
останки щоб спалити вс? дотла,
? те, що об'?днала у одне Господня сила,
роз'?днаним Природа прийняла.

? в небо шк?рились уже шматки скелета,
як кв?ти величезн?. Там
в?д смороду на луз?, в пекл? запашному л?та,
не стало ледве дурно вам.

? посп?шала на бенкет, дзижчала хмара-черга, -
вс? мухи, що над грудою мерзенною вились,
? в черев? повзли ? копошились черви,
як чорний соковитий слиз.

? все це рухалось, зд?ймалося, блищало ? лет?ло,
як, начебто, хтось раптом оживив його,
зростало й множилось жахливе т?ло,
дихання повне смутного.

? св?т цей струмен?в весь та?мничим звуком,
як в?тер, як б?жучий вал,
немов с?яч п?дносив плавно руки
над нивою ? зерна розв?вав.

Хиткий той хаос був без форм ? л?н?й,
як перший нарис, як багно,
де згляд художника провидить стан богин?,
готовий вже лягти на полотно.

Через кущ? на нас, худа ? вся в корост?, в праху,
косила сука злий б?лок,
й вич?кувала мить, урвати щоб в?д костомахи
? ласий зжерти св?й шматок.

Але згадайте, - ви так само, виливаючи заразу,
ви трупом ляжете гнилим,
ви, сонце для очей мо?х, ви, з?рка в?ршомаза,
ви, м?й осяйний серафим.

? вас, красуня, вас торкнеться тл?ння,
? ви згни?те до к?сток, п?шовши в св?т т?ней,
одягнена в скорботн? кв?ти, п?д мол?ння,
здобуток гробових гостей.

Скаж?ть же черв'якам, коли почнуть, ц?лую-
чи, вас пожирати у п?тьм? сир?й,
що вашо? краси - нав?ки збережу я
? форму, ? безсмертний стр?й.