Св тилась

Св?тилась, мов сонце, коли воно спати лягало,
См?ливо с?яла зорею у н?ч весняну,
Здавалось, на св?т? н?чого г?ркого не мала,
Душа була схожа на чисту ранкову траву.

Чи може на л?тн?, безхмаре ? сонячне небо,
Така була добра, см?шна, як маленьке дитя,
…Та виросла згодом…Тод? закохалась у тебе,
Уперше у св?т? …? ти зам?нив ?й життя.

Вона дарувала тоб? сво? кар?? оч?,
? вже не дитячий вогонь засв?тився у них,
Та сонячн? дн? пром?няла на пристрасн? ноч?,
…То мабуть ? був ?? перший покараний гр?х.

Тебе дуже т?шила л?тняя ?посм?шка неба?,
? см?х, що дзвен?в, як у горах прозорий кришталь,
Та т?льки кохання, що в?чне, - воно не для тебе,
В?д не? п?шов, залишивши на серц? печаль.

З очей покотилися сльози, що дос? не знала,
Та й зв?дки могла вона знать про таке?!
Що так розбива? серця те? люте кохання,
Що стане без нього, як кам?нь життя нелегке.

..? впала до низу, мов ясн? приречен? зор?,
?з неба , так швидко, здалось , що здригнулась земля,
Та серце розв?ялось в св?т?, як крапля у мор?,
Лиш сльози тихенько лягали на мертве г?лля.

Застигли, пронизан? в?тром але?,
Оми?ться сл?зьми життя ? кохання скрижаль,
Н?хто не в?дчув ?Що ж це трапилось з нею???
Померла вона , чи згор?ла в печал? душа.

Та знають одне: на весн? , як розв??ться небо,
Почнуть розкв?тати дерева , зелен?ти трава,
Пром?нчиком сонця вона нагада? про себе,
? губи шепочуть ?Напевно вона ще жива?