Смерека

Хололи вершини далек?
? сонце в туман? конало
Край неба тоненька Смерека
Сльозима кор?ння вмивала

Зелена, ? повн?стю певна
Шо св?т так не ма? бути
?М?й стовбур занадто душевний
Для зло? земельно? скрути?

Дуби ? берези ошатн?
Ком?чно крутили г?лками:
?Чи ми врозум?ти се здатн??
Ту мару з живими голками?

Прекрасна, та ж лихо, дивацька…
Окремо в?д ?нших г?ллястих -
в?д горя тьмян?? зненацька
Мутац?я древн?х династ?й…

Дерева у сутност? куц?
На скромн? людськ? почування.
Вони не страждають в розлуц?
? р?дко впадають в вагання

То ж чом норовиста ялина
Ледь-ледь не з?рветься з кор?ння?
- ?? об?ймала ЛЮДИНА…
Незвичне, чутт?ве створ?ння…

Шось тепле, м’яке та при?мне
? пахне солодким дурманом.
Смерека схилилась натхненно,
тулилась до д?вчини станом

?Нехай цей момент - моя в?чн?сть?
Бажала, шал?ла Ялина.
Та ж доля… дерева стор?чн? -
майбутн? бездумн? вуглини.

В?д того далекого часу
Смерека тьмян?? в митарствах.
Жива, закайдована ряса
Всередин? в?льна, як птаство…








Колись, через дв?стал?ття
Ялина прокинеться в?тром.
Дубам ? березам в?ття
В?дтак залоскоче спритно

? тисячу нових звершень
? сотню непевних крок?в
Робитиме наче вперше
Шукаючи втрачений спок?й.