Перевод на украинский SonnetI William Shakespeare

Сонет перший

В?д найчар?вн?ших ?стот бажа?мо нащадк?в мати:
Щоб вв?к троянда той краси нав?ть й не думала вмирати,
Але, коли настане строк
(Дай Боже, не до строку!),
То паганець ?? нестиме в св?т,
Для вс?х засмучених навкруги,
Нагадкою троянди любой,
?? обличчя, погляди, усм?шки, досконал? рухи.
?накше неможливо п?дкоритись злому року.
За це моя невимовна подяка
Загойнику ? найболючиших ?з ран - мо?му лаг?дному Богу!


А ти, заручений ?з власними блакитними очима,
Горишь так гаряче, куштуючи себе,
Але все р?вно зголодн?лий, хоч усе в достатку,
Ти - ворог сам соб?, коли милу?шся лише собою без устатку.

Ти ж ? тепер духмяною прикрасой цього св?ту,
?диним провозв?сником закв?тчаной весни,
Та в"янешь гинко, млосно, безнад?йно плекаючи соб?
Нестриманий до власних ласощ?в пуп"янок,
М?й н?жний злод?й, що так жад?бно розплеску? себе на самот?.

Молю, жал?й цей св?т, м?й милий,
Бо ненажерою з"?си належне св?ту
В домовин?, об?йнявшись ц?пко
Лише ?з незворотньою могилой.




Sonnet I


From fairest creatures we desire increase,
That thereby beauty's rose might never die,
But as the riper should by time decease,
His tender heir might bear his memory:
But thou, contracted to thine own bright eyes,
Feed'st thy light's flame with self-substantial fuel,
Making a famine where abundance lies,
Thyself thy foe, to thy sweet self too cruel.
Thou that art now the world's fresh ornament
And only herald to the gaudy spring,
Within thine own bud buriest thy content,
And, tender churl, mak'st waste in niggarding:
Pity the world, or else this glutton be,
To eat the world's due, by the grave and thee.

(с) William Shakespeare