Михайль Семенко. Маруся Богуславка
перевод на русский язык:
http://www.stihi.ru/2015/05/27/9764
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
Л?рична драма
АКТ ПЕРШИЙ
Богуславка
Темниця. Кра?вид на Чорне море. Садок. Нев?льники
сп?вають, в середин? ?х п?сн? входить Богуславка
Чого я тут?
Чому ця в?чна туга?
? нема? мен? друга
зв?льнить од пут.
Син? море гра? —
хвилями кам?нь б’?.
Море! Море! Чи воно зна?,
що в мо?м серц? ??
Н?,
я не можу... не можу...
В т?й сторон? —
моя Укра?на, Боже!
А тут —
мо? кохання.
В?дчай, смертне вагання
солодких отрут.
Море! Море! — Розваж!
Заплещи серце, хвиле!
В?тер на той б?к скаже,
що я себе втопила.
Серце мо? розтяте —
дв? рани ятряться в н?м.
Чому в мо?х грудях ?х злято,
злято в серц? мо?м?
Смерть мо? рани зал?чить —
не сила з ’?днать в одно.
Боже, ти чу?ш м?й в?дчит!
Море, прийми на дно!
Чого я тут — сама?
Море, ти не побачиш вдруге.
Бо нема? мен? друга,
? в душ? мо?й пустка н?ма.
Прощай, прощай, коханий м?й —
життя мо? ти полонив.
Тяжко л?тати лише в п?сн? сумн?й
до р?дних, пахучих, далеких нив.
(Входить в?з?р)
В?з?р (до сторож?)
Що це за сп?в?
Негайно припинити!
Чи хочуть собаки, може,
щоб я кат?в прив?в?
(Сп?ви припиняються)
В?з?р (пом?ча? Богуславку)
Хто це?
Кого я бачу?
? тут — сама... не дивно.
А вт?м ... Це, може, та хвилина,
що ?? жду давно.
(До Богуславки)
Прив?т прекрасн?й пан?!
Богуславка
Ах!.. Хто це ??
В?з?р
Прекрасний кв?т сад?в султанових
не п?зна? мене?
Дозвольте запитати вас,
як ви попали в цей куток?
Богуславка
Я вийшла погулять над морем.
В?з?р
Пан? засмучена, неначе?
Богуславка
Так, сумно щось мен?...
В?з?р
Чи не образив вас хто-небудь?
Богуславка
О, н?... Н?чого.
В?з?р
Може... султан не любить вас?
Богуславка
О, прошу —
не турбуйтесь —
все гаразд.
Я вс?м вдоволена. В душ? мо?й — кохання.
З султаном повний лад у нас —
нав?що зайв? запитання?
В?з?р
Я прошу вибачить... Чи журяться коли,
як все гаразд — кохання, лад ? спок?й?
? пот?м... зда?ться все-ж мен?...
Любить однаково... уже чотири роки...
Послухайте!.. Бо ма? право
жадати щирости од вас душа моя.
Богуславка
Яке це право, хот?ла б знати я?
В?з?р
В св?й час д?зна?тесь, не посп?шайте!
Ви кажете, що любить вас султан?
Чому ж такий скупий для вас в?н став —
про подарунки в?н забув щось — пригадайте!
Богуславка
Неправда, н?! ? злота й кам?нц?в
в?д нього досить маю я!
Перстн? коштовн? оц?
одержала лиш вчора я.
В?з?р
Але ви згодьтеся — султан не той став зараз
тканин коштовних, злота, кам?нц?в
на голов?, на шийц?, на руц? —
далеко менш тепер у вас зосталось...
Чи варте вас таке кохання?
Богуславка
Ах, замовкн?ть ?..
В?з?р
Не можу я мовчати!
Нав?що ц? ? острах, ? вагання?
Душить в соб? обурення ? гн?в?
Богуславка
Чого вам треба?
В?з?р
Не крийтеся — про щир?сть я молю.
Скаж?ть мен? — що душу вам гн?тить?
Я бачив розпач в рухах ? очах!..
Богуславка
Ви чули все?.. О, жах!..
В?з?р
Далеко б?льш я чую —
я чую все, що в грудях клекотить.
? день, ? н?ч за вами я нудьгую,
без вас не можу жить!..
Султан не вартий вас!..
Богуславка
Хто право вам да?...
В?з?р
Кохання мо?!
Безмежне, як час —
сильне, як зв?р,
нема? б?льших за нього г?р!
Ближче за нього морське дно —
велике, глибоке, як сонце воно!
Кохання мо? —
безмежне, як час —
я люблю,
я люблю,
я люблю вас!
(Наближа?ться до не?)
Богуславка (до себе)
О, боже! Що мен? робить..
(До в?з?ря)
Допомогти я вам н?чим не можу —
не можу я султана розлюбить!
Ваш? благання н? до чого.
Я прошу вас забути цю хвилину —
в серц? мо?м кутка нема для вас.
?нша нудьга в мен? люту? без упину,
? бачить вас таким хочу в останн?й раз.
В?з?р
Це все? Забуть сво? над???
О, н?... Хай поки буде так...
Але здобути свою мр?ю —
у серц? залишився знак!
(Розлютований виходить. П?сня нев?льник?в
почина?ться знов. Богуславка заслухову?ться,
п?дходить до темниц?)
Богуславка
Гей, козаки, ви б?дн?? нев?льники!
Угадайте, що в ваш?й земл?
християнськ?й за день тепера?
Козаки
Гей, д?вко-бранко,
Марусю поп?вно-Богуславко!
Поч?м ми можем знати,
що в наш?й земл? християнськ?й за день тепера?
Що тридцять л?т у невол? пробува?м,
Божого св?ту, сонця праведного, у в?ч? соб?
не вида?м.
То ми не можемо знати,
що в наш?й земл? християнськ?й за день тепера!
Богуславка
Ой, козаки, ви б?дн?? нев?льники!
Що сьогодн? у наш?й земл? християнськ?й
Великодня субота,
а завтра святий празник, роковий день Великдень.
Козаки
Та бодай ти, д?вко-бранко,
Марусю поп?вно-Богуславко,
шастя й дол? соб? не мала,
як ти нам святий празник, роковий день
Великдень сказала!
Богуславка
Ой, козаки, ви б?дн?? нев?льники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
бо як буде наш пан турецький до мечет?
в?д’?жджати, —
то буде мен?, д?вц?-бранц?,
Марус? поп?вн?-Богуславц?,
на руки ключ?...
(Накида?ться сторож)
Сторож
Хто це говорить тут? ..
Богуславка
О, Боже м?й...
Сторож
Султанша!
(Вклоня?ться ?й)
Богуславка (до себе)
Знайомий в?н мен?...
Десь бачила його — не пригадаю.
Ах... Боже... Мов у сн?...
Я його знаю!..
Сторож (до себе)
Вона мене п?знала!
Справдиться тв?й — о Боже милий — суд!
Тепер, або н?коли!.. Доля нас сп?ткала,
щоб в день великий цей про гр?х важкий забуть.
Богуславка
Ти з козак?в?
Сторож
Висока господине —
з тобою друз? ми...
Богуславка
Так, я пригадую...
Як мене турки брали —
завзято одбивався ти.
Так значить ? тебе забрали?
Сторож
Вже п’ятий р?к маю цей хрест нести...
Але, як бачиш, встиг я одслужитись...
До козак?в-брат?в-нев?льник?в
сторожою приставлено мене.
Богуславка
Так... завтра п ’ятий р?к...
Сторож
Невже до в?ку нам в невол? жити?
Чотири роки день ? н?ч
я думаю, як би вт?кти на волю.
А кожна н?ч — все зл?ш, чорн?ш,
? кожний день — страждання пень
у серц? хорому стирчить...
Богуславка
О, Боже, що мен? робить...
Сторож
Великдень завтра — п ’ятий не буде.
Т?кати час прийшов — тоб? ? нам ус?м.
Нас великодний дзв?н на батьк?вщин? жде —
? думки ?ншо? нема в житт? мо?м.
Богуславка
М?й друже в?рний! Вир?шено все —
дн? великодн? ц?,
цей близький час визволення несе...
Я маю змогу д?стать ключ?....
Сторож
Коли?
Богуславка
П?зн?ше трохи... Як пан м?й п?де у мечеть.
Сторож
Тим часом приготую все.
? коли буде все готове —
почу?ш гасло ти...
Богуславка
Яке?
Сторож
?Великдень? — гасло те.
Богуславка
Великдень! Слово святе, р?дне!
Веч?р святий — у серц? голос?ння!
Великдень! Серце мо? б?дне —
ти заглуши сво? тремт?ння.
Сторож
Великдень! Гасло святе вол?!
Веч?р святий — нехай ти тут останн?й.
О, Боже! Визволь нас з невол?!
Зглянься на наш? благання!
(Зав?са)
АКТ ДРУГИЙ
У палац? султана
Туркеня
Я сама...
В?н залишив мене,
забув про мене —
нема? радости мен?...
Самотна я...
Минули дн? мо? —
щаслив? дн?.
В?н залишив мене,
забув про мене.
Я сама...
Я сама...
? лише кам?нь в серц?
день ? н?ч.
Коханка ця нас розлучила,
вже непотр?бна я...
Минули дн? ясн? —
весел? дн? —
погас ночей огонь.
Я сама...
Я сама...
В?н залишив мене,
забув про мене.
? ноч? й дн?
молю, благаю я —
верни,верни
огонь жаги,
кохання т?нь в сво?х очах
прожени!
Верни,
верни
пристрасть губ?в
? поц?лунк?в н?чних б?ль —
верни!
(Входить в?з?р)
В?з?р
Минули дн? тво? —
лиш крихти падають
тоб? з стола кохання!
А як було колись...
Нагадувать? О, н? —
сама ти зна?ш — християнка
вкрала його у тебе.
В?н залишив тебе,
забув про тебе,—
для не? ласку
? пал кохання
в?н береже__
А ти?.. Що хочеш ти?..
Терп?ть знущання,
ганебно м?сце уступити
ц?й чужоземц? ?
Ганебно молод?сть в?ддать?
В?н залишив тебе,
забув про тебе.
Св?й гн?в збуди
? пристрасть помсти —
знищить суперницю повинна ти!
Послухай, з?рко Сходу ясна!
Щастя повернути —
мусиш сама!
Повинна ти
його сама вернути,
усунуть ворога з шляху!
Туркеня
Друже в?рний м?й!
Бачиш ти — мен? життя нема?.
Вкрала любов мою чужинниця ота.
В?з?р
Я бачу все.
Та я ще б?льше бачив.
Слухай.
Туркеня
Що таке?
В?з?р
Нам треба розлучити ?х —
? в цьому сп?льником тоб? я
найв?рн?шим!
Султан не зна?,
чим диха полюбовниця його.
Послухай!
Сьогодн? я зустр?в ??
над морем — кам?нь б?лий св?дком! —
вона ходила
? в далеч простягала руки.
Не заховати ?й
сво?х думок од мене —
я зразу зрозум?в,
чого ?й треба...
Вона на зраду йде!
Туркеня
Це справд? все було?
В?з?р
Це було.
Тепер ти зна?ш, що робити треба?
Сказать султанов? —
? неодм?нно швидше.
Султан засл?плений сво?м коханням,
н?чого чуть не чу? в?н.
Переконать його,
розкрити оч? —
от наше завдання...
Що скажеш ти?
Туркеня
Що я скажу?
Я все робити згодна.
Як левиця голодна
на здобич поб?жу.
Що я скажу?
Обрамлена й забута,
п?ду на меч, отруту,
? кам?нь розбужу.
В?з?р
М?й плян такий:
султанов? ти скажеш —
коханка замишля? щось.
До зради мусить буть готовий в?н!
А щоб розкрить ?? та?мн? пляни —
мен? на догляд мусить в?н ?? в?ддати.
Що скажеш ти?
Туркеня
Я все зроблю, як ти казав.
Сюди ц??? хвил?
мусить султан зайти.
В?з?р
То я п?ду.
Все пам’ята?ш ти?
Прощай!
(Виходить. Входить султан)
Туркеня
М?й пане...
Султан
Прив?т м?й ? пошана!
Що тут було?
Мен? здалось, що ти збентежена...
Туркеня
М?й пане... Вислухай мене.
Як моря рух — моя любов до тебе.
Султан
Я здавна знаю
твойого почуття глиб?нь.
Щось трапилось?
Ти, може, провинилась?
Збентеження ? страх в тво?х очах!
Туркеня
Пане м?й!..
Цей страх — за тебе...
Султан
В чому р?ч? Кажи!
Туркеня
Не гн?вайся! Раба твоя тоб? розкаже все —
? неба н?ч хай св?дком буде правд?.
Твоя коханка...
Султан
Що? Що трапилося з нею?
Туркеня
Пане м?й! Нехай за щир?сть я п?ду на катування,
але сказать всю правду мушу я.
Ти в?дхилив давно вогонь мого кохання —
з того часу смутна душа моя.
Даремно ти впада?ш б?ля не? —
попередить тебе, м?й пане, мушу я.
Не варт вона тебе — у грудях не л?ле?,
у серц? в не? кри?ться зм?я.
Султан
Що я чую? Кажи одверто,
кажи мен? все ясно й до к?нця!
Боюся я, щоб знаком смерти
не вийшла нам розмова ця!
Туркеня
О, не боюся я!.. Кажу, що чу?ш:
даремно ти отрутну кв?тку
до серця щиро пригорнув.
Мовчить ? соловейко вл?тку,
? сад в?д шелесту заснув.
Знай, полюбовниця прекрасна
кида? оком в ?нший б?к...
Султан
Хто в?н? Кажи мерщ?й!
Не встигне сонце вранц? глянуть,
як з?йде в царство т?ней в?н!
Туркеня
Бог чужоземц?в — ворог тв?й,
далекий бер?г Укра?ни!
Ти сам на себе взяв провину —
для чого ц? погрози й гн?в?
Ти полонив прекрасну кв?тку
сад?в вишневих на весн? —
ти сам замкнув ?? у кл?тку,
серця ж ?? не полонив!
Султан
Все загадки, все загадки у тебе!
За дв? хвилини мушу взнати все!
Що зна?ш ти ? хто мен? докаже,
що все те правда ??
Туркеня
Так знай... Тв?й в?з?р...
В?риш ти йому?
Султан
Так,безперечно.
Туркеня
Слова ц? в?н ствердить!
В?н бачив все на власн? оч?
? мову п?дозр?лу чув!
В?н скаже сам тоб? про все охоче,
коли забагнеш ти й звича? не забув.
Прекрасна християнка тужить понад морем
? руки простяга за море, в р?дний край.
Султан
Аллах! Аллах! О, горе мен?, горе!
Коли не правда це,— умреш сьогодн?, знай!
Туркеня
Мен? не ймеш ти в?ри?
Не можу см?ху стримать я свого!
Ти в?риш ?й? Сл?пий ти понад м?ру —
хай прийде день — невже ти ждеш його?—
? ти сво?? пташки не побачиш! —
в кра? далек? радо полетить.
Султан
За море? В р?дний край?
Т?кати хоче?
Нещасна! Брешеш ти!
? б?йсь мо?? кари!
Н?коли я не бачив ? не чув,
щоб плакала вона коли й тужила —
неволею м?й палац не для не?.
Я збожевол?ю, коли ?? не буде в мене,
я закатую вс?х!..
Молю тебе, скажи —
що маю я робити?
Поможи!..
Туркеня
О, пане!.. Я твоя раба до в?ку!
Служить тоб? обов’язок ? рад?сть.
?диний шлях — тво?му в?з?рю
в?ддать ?? п?д пильний догляд,
а з часом... може, пройде все...
Султан
Не можу я пов?рить!
Не в?рю я!
Я все зроблю, щоби нудьга
?? серденька не торкнулась.
Що трапилось ?
Я мушу перев?рить.
Покликать в?з?ря!
Вона мене коха?
? пестощ?в палк?ш не бачив я.
Не в?рю я!
Не в?рю я!
Не можу я пов?рить!
Чужого слова
н?коли я не чув од не?...
(Приходить в?з?р)
В?з?р
М?й пан казав мене покликать?
Султан
М?й в?рний друже!
Чи правда, що я чую?
Про християнку мова йде...
В?з?р
Признатись я повинен —
це правда, все було.
Я певний, вона зраду в серц? носить —
молю простить мен? ц? см?лив? слова.
Султан
Покликати ??...
На власн? оч? перев?рить хочу...
Заглянуть в оч? ?й —
невже з?йшов туман кохання в них?
Хочу почути мову ?? уст —
чи з?рветься ?з них фальшива нота?
Невже не м?г я дос? це в?дчуть?
(Входить Маруся Богуславка )
Богуславка
Коханий м?й! Ти кликав?
Я прийшла...
Я ждала все — чи скоро ти покличеш?
Султан
Моя прекрасна! Хвилю я не чув
музики уст тво?х —
? н?би в?чн?сть це тяглось, зда?ться.
Кохана, чи здорова ти?
Богуславка
Усе гаразд... тво?м коханням я багата
? рад?сть бризка? ?з мого серця,
як я на тебе гляну...
Султан
Скажи мен? —
я хочу ще почути —
чи любиш ти мене?
Богуспавка
М?й пане! М?й орел!
М?й гордий владар Сходу!
Щохвил? — ? вноч?, ? вдень
для мене кращих сл?в нема?—
?диний м?й, люблю тебе!..
Султан
Дай мен? глянути на тебе —
тво?х очей безодня
нехай мен? про душу розпов?сть!
Богуславка
М?й пане, що ти хочеш знати?
Втопи св?й з?р в душ? мо?? дно.
? про любов свою я хочу розказати
вс?м т?лом, що люблю давно.
(Танок)
Султан
Чи то мен? здалось? Слова знайом? чую.
? той же блиск сл?пучих блискавиць.
? чар ??, бризок огню я не зрахую,
? хочеться до н?г ?? упасти ниць...
Чи не примара то?
В очах пом?тив я ворожу крапку б?лу
? б?ль захований в рисунку губ ??...
Що це в грудях мен? так зимно
затремт?ло
? голова трясеться на мен??..
Що робиться, що робиться з? мною?
Невже, невже щось зле у не? ??
Як ще недавно я см?явся над нудьгою
? як тепер самотно мо? серце б ??!
В?з?р
Чудово!.. Яка краса! ? оч?, оч?...
Небесна музика — слова ??.
У рухах цих легк? серпанки ноч?
? в п?сн? тужать солов’?.
Назвать ?? сво?ю хочу—
як ?? серце полоню?
Його струмок в мен? хлюпоче
? сам, як арфа, я бреню.
Здобуть п мо? завдання,
мета ?дина в?дтепер.
Як прагну я ?? кохання!
? св?т навколо для мене вмер!
Мо?ю будеш ти!
Я ще раз спробую
схилить тебе благання словом,
а коли н?... то силою в?зьму!
Мо?ю будеш ти!
Я заведу тебе за море
на край св?та —
мо?ю будеш ти!
Мо?ю будеш ти!
Туркеня
Яка вона прекрасна!..
Чи дивно, що в?д не? в т?нь
попала я, нещасна?
? який прекрасний в?н!
Як хоче влади в?н над нею.
Який тмяний у нього з?р!
Прийми, прийми душ? мо??
м ’який ? чорний кохання б?р!
Зв?дки на горе ти взялась?
Нав?що стала серед шляху?
В груди гадюкою вп’ялась
? безнад?йним туги жахом.
Вже бачу я швидкий к?нець —
нав?ки стулиш чорн? оч?,
? царственний тв?й в?нець
не заблистить у п?тьм? ноч?.
(Султан захитався)
Богуславка
М?й милий, що з тобою?
Султан
З кохання я сп’ян?в.
Залиште вс? мене самого.
(Вс? виходять)
Богуславка (виходячи)
Коханий м?й!..
(Виходить. Султан зупиня? в?з?ря)
Султан
Ст?й!
В?з?р
До послуг пана.
Султан
П?д догляд найпильн?ший
в?зьми ??...
(В?з?р схиля? голову)
(Зав?са)
АКТ ТРЕТ?Й
Декорац?я першого акту
В?з?р
Прийми мою любов, прийми мо? благання —
слово прив?тне мен? скажи!
Без тво?? ласки, без твого кохання —
я дал? не можу жить.
Ти бачиш мою щир?сть, ? пристрасть, ? безумство —
я все зроблю, що т?льки хочеш ти!
Без тебе мен? смерть, в душ? у мене пустка,
? холоду цього не можу я знести!
Богуславка
О, Боже...
Залиш?ть мене...
В?з?р
Як ? ран?ш — ти знову невблаганна
невже чужий для серця я твого?
Невже даремно я — в?д рана ? до рана —
молюсь на тебе — кв?т ж иття мого.
До тво?х н?г схилю я вс? розкош? св?ту,
за погляд лаг?дний на зраду я п?ду.
За пест?нь рук тво?х — за ?скорку прив?ту —
з тобою проти вс?х! Скажи — я жду, я жду!
Богуславка
Н? слова б?льш. Тебе я не люблю!
Я панов? жал?тись буду.
Покинь мене.
В?з?р
? це тво? останн? слово?
Богуславка
Так.
Геть з мо?х очей!
В?з?р
А зна?ш ти — мен? в?дом?
ганебн? зам?ри тво?!
Богуславка
Як??
В?з?р
Та?мн? ? зрадлив?.
Богуславка (до себе)
О, Боже м?й...
Що хоче в?н од мене...
Що можу я сказать йому...
В?з?р
Султан узна? все —
коли захочеш ти!
Богуславка
Ганебна це брехня!
В?з?р
Я тебе люблю — чи можу я брехати?
Тоб? не вперше чуть од мене це.
Не в?двертай, молю, сво? лице,
?накше будеш ти жорстоко жалкувати!
Прийми мо? благання —
я тв?й, нав?ки тв?й...
Безумне ? страшне мо? кохання...
(Хоче ?? ц?лувати, в цей час султан ?де до
мечет? ? бачить все)
Богуславка (одпихаючи в?з?ря)
П?шов од мене геть!
Султан
Ст?й!..
Що?.. Що це — мана?
Це в?з?р? В?з?р м?й?
О, Аллах — як а ст?на
загородила мозок м?й?..
Богуславка
О, пане м?й — оборони мене!..
Тв?й в?з?р не да? мен? спокою.
Не винна я — ти бачиш сам.
Як дикий вовк в?н стежить все за мною,
улеслив? слова шепоче сам-на-сам.
Султан
Я розум?ю все...
Так от для чого догляд?
Тепер я розум?ю наклеп цей!
Смерть ?м обом!
Найг?рша жде ?х доля.
Гей, слуги, забер?ть його!
? разом ту зм?ю
в кайдани найстрог?ше закувати!
А ти...
Прости, прости, мо? кохання,
за те, що ?м пов?рив я!
Богуславка
О, пане м?й! Як гн?ватись я можу...
Я знаю, що н?чого злого
не вчиниш ти мен?...
Султан
Не можу я збагнуть — як дався я на наклеп?
Злочинц?в кара жде
сувора в?д руки мо??!
Богуславка
Ти в?риш знов мен??
Султан
Моя Богине!
Прости мен? м?й гр?х!
Чи в?рю я? У грудях в мене
лиш ти одна жила—
? гр?ла, ? цв?ла!..
Тепер ти знов розкв?тла —
ще бучн?ш,
ти знов ут?ха
дн?в мо?х!
Богуславка
О, м?й пане...
Султан
В мечеть ?ду я зараз. В голов? мо?й
заплутались думки, а серце п ’яне.
Зажди мене... Я мушу йти хутч?й...
До тобе я прийду, моя кохана.
Забудемо всю кривду ? печаль —
ут?хи й пестощ? присплять тривоги й хвилювання.
Який радий... Який у мене жаль,
що так в?ддячив я за см?ливе кохання...
В?зьми оц? ключ?
? бережи до мойого приходу.
Пов?р мен?, за вс? тривоги ц?
найб?льшу будеш мати нагороду.
Богуславка
Я жду тебе, м?й пане!..
(Султан виходить. Богуславка залиша?ться сама)
Богуславка
Надходе час... життя мого розплата —
? за кохання дорога ц?на.
О, Боже! Чим я винувата —
що така сумна моя весна!
Син? море гра?,
хвилями кам?нь б’?.
Море! Море! Чи воно зна?,
що в мо?м серц? ??
Серце мо? розколено —
туга й кохання одчай.
Мо?х гр?х?в не замолено,
в серц? мо?м р?дний край!..
Море, море!
Ти ц?лу?ш кам?нь далеких берег?в!
Передай ?м мою тугу, передай ?м мо? горе
передай Укра?н? далек?й, розваж ?? гн?в!
Святий веч?р... Минув веч?р.
На Укра?н? ясна весна.
Чому ж така злая у цей веч?р
чотири роки була вона?
Нев?льники
Гей, земле, земле турецькая,
В?ро проклята бусурменськая,
розлуко ти християнськая!
Ой, да же то ти не одного розлучила:
чи брата з сестрою,
чи мужа з в?рною жоною,
а чи в?рненького товариша з товаришом, — гей!
(З ’явля?ться козак )
Козак
Великдень!
Богуславка
Великдень!
Козак (входить)
Прийшов Великдень.
Час не жде.
Богуславка
Бери ключ?.
(Козак б?жить до темниц?, одмика?)
Богуславка
Ой, козаки ви, б?дн?? нев?льники!
Кажу я вам — добре дбайте,
в городи християнськ? ут?кайте!
Т?льки прошу я вас, одного города
Богуслава не минайте,
мо?му батьку й матер? знати давайте:
та нехай м?й батько добре дба?,
гурт?в, великих ма?тк?в нехай не збува?,
великих скарб?в не збира?.
Та нехай мене, д?вки-бранки,
Марус? поп?вни-Богуславки,
з невол? не викупа?:
бо вже я потурчилась-побусурманилась
для розкош? турецько?,
для лакомства нещасного!
(Нев?льники ут?кають)
Козак
Нехай провалиться неволя ця турецька,
ми прийдем ще сюди,
але походом славним!
Марусю... Час... Ход?м!..
Богуславка
Я залишаюсь тут.
Т?кайте швидше.
Козак
Що я чую? Ти залишишся тут?
Що дома я скажу —
о, Боже м?й!
( З ’явля?ться варта)
Богуславка
Т?кайте!
(Нев?льники зникають. Богуславка кида?ться до моря)
Богуславка
Прощай, м?й ясний св?те —
земле моя далекая — прощай...
? ясне сонечко
? ти, м?й милий, —
прощай, прощай!..
(Хоче кинутись з? скел?. Сторожа ?? хапа?.
Решта б?жить за султаном. Вб?га? султан)
Султан
Аллах! О, сили неба!
О, зор? золот? — св?дками кличу вас —
в?зьм?ть ??! Справдиться суд над нею —
хай гляне навкруги в останн?й раз!
? в’язн?в привед?ть з темниц? —
хай простять м?й несправедливий гн?в.
Аллах! Аллах! Хай стр?ли блискавиц?
впадуть на груди, бо я зан?м?в.
В?з?р
Великий вождь ? справедливий пане —
ти бачиш сам, що в?рн? слуги ми.
? я казав, що сонце ще не встане,
як зради св?дками будемо ми.
Ти бачиш сам — яку за щиру приязнь
вона в?дплату панов? дала.
? чим тепер вона цю зраду зми??
Вона н?коли щира не була.
Туркеня
О, пане м?й! На власн? оч? бачиш —
чи винн? ми були, коли замкнув нас ти.
Нав?що ж я чотири роки плачу
? туги смертно? не можу я знести?
Хай буде смерть ?? — в?дплатою за мене,
твоя раба дов?ку— жде тебе.
Я хочу знов тебе — ? ласки жду тво??,
хай швидше суд тв?й праведний ?де.
В?з?р
О, владарю — не муч себе, не муч —
не варта ? вона твойого жалю й суму.
Знов усм?хнись ? туги скинь обруч —
над карою для зрадниц? не думай.
Кару знайду я сам — в?ддай ?? мен?,
нав?ки скинь з сво?х очей оману.
О, владарю! В?ддай ?? мен? —
в?ддай ?? мен?, м?й пане!
Султан
Зрадницю гиб?ль жде!
Бо зрадила подв?йно —
земл? мо?й ? серцю мойому.
Аллах! Карай ?? за землю —
за серце кару сам соб? в?зьму!
(Вбива? Богуславку )
Туркеня
Ха-ха-ха! Розплату цю давно, давно я ждала —
к?нець оцей я бачила давно!
Тепер ти м?й — серце тебе жадало,
? ск?льки мук перебуло воно!
Султан
Пригр?в тебе — ? сам тебе убив.
За зраду цю м?цна моя рука...
Нещасний я, як сильно я любив!
? хай тоб? земля буде легка.
В?з?р (на труп? Богуславки)
Що в?н зробив? Убив ??, убив!
Тв?й з?р нав?к у п?тьм? заховав!
Чи зна?ш ти, як я ?? любив?
О, м?й Аллах!.. Вона вже нежива!
(Зав?са)
29/ IX — 6/Х . 1921. Ки?в.
http://www.stihi.ru/2015/05/27/9764
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
Л?рична драма
АКТ ПЕРШИЙ
Богуславка
Темниця. Кра?вид на Чорне море. Садок. Нев?льники
сп?вають, в середин? ?х п?сн? входить Богуславка
Чого я тут?
Чому ця в?чна туга?
? нема? мен? друга
зв?льнить од пут.
Син? море гра? —
хвилями кам?нь б’?.
Море! Море! Чи воно зна?,
що в мо?м серц? ??
Н?,
я не можу... не можу...
В т?й сторон? —
моя Укра?на, Боже!
А тут —
мо? кохання.
В?дчай, смертне вагання
солодких отрут.
Море! Море! — Розваж!
Заплещи серце, хвиле!
В?тер на той б?к скаже,
що я себе втопила.
Серце мо? розтяте —
дв? рани ятряться в н?м.
Чому в мо?х грудях ?х злято,
злято в серц? мо?м?
Смерть мо? рани зал?чить —
не сила з ’?днать в одно.
Боже, ти чу?ш м?й в?дчит!
Море, прийми на дно!
Чого я тут — сама?
Море, ти не побачиш вдруге.
Бо нема? мен? друга,
? в душ? мо?й пустка н?ма.
Прощай, прощай, коханий м?й —
життя мо? ти полонив.
Тяжко л?тати лише в п?сн? сумн?й
до р?дних, пахучих, далеких нив.
(Входить в?з?р)
В?з?р (до сторож?)
Що це за сп?в?
Негайно припинити!
Чи хочуть собаки, може,
щоб я кат?в прив?в?
(Сп?ви припиняються)
В?з?р (пом?ча? Богуславку)
Хто це?
Кого я бачу?
? тут — сама... не дивно.
А вт?м ... Це, може, та хвилина,
що ?? жду давно.
(До Богуславки)
Прив?т прекрасн?й пан?!
Богуславка
Ах!.. Хто це ??
В?з?р
Прекрасний кв?т сад?в султанових
не п?зна? мене?
Дозвольте запитати вас,
як ви попали в цей куток?
Богуславка
Я вийшла погулять над морем.
В?з?р
Пан? засмучена, неначе?
Богуславка
Так, сумно щось мен?...
В?з?р
Чи не образив вас хто-небудь?
Богуславка
О, н?... Н?чого.
В?з?р
Може... султан не любить вас?
Богуславка
О, прошу —
не турбуйтесь —
все гаразд.
Я вс?м вдоволена. В душ? мо?й — кохання.
З султаном повний лад у нас —
нав?що зайв? запитання?
В?з?р
Я прошу вибачить... Чи журяться коли,
як все гаразд — кохання, лад ? спок?й?
? пот?м... зда?ться все-ж мен?...
Любить однаково... уже чотири роки...
Послухайте!.. Бо ма? право
жадати щирости од вас душа моя.
Богуславка
Яке це право, хот?ла б знати я?
В?з?р
В св?й час д?зна?тесь, не посп?шайте!
Ви кажете, що любить вас султан?
Чому ж такий скупий для вас в?н став —
про подарунки в?н забув щось — пригадайте!
Богуславка
Неправда, н?! ? злота й кам?нц?в
в?д нього досить маю я!
Перстн? коштовн? оц?
одержала лиш вчора я.
В?з?р
Але ви згодьтеся — султан не той став зараз
тканин коштовних, злота, кам?нц?в
на голов?, на шийц?, на руц? —
далеко менш тепер у вас зосталось...
Чи варте вас таке кохання?
Богуславка
Ах, замовкн?ть ?..
В?з?р
Не можу я мовчати!
Нав?що ц? ? острах, ? вагання?
Душить в соб? обурення ? гн?в?
Богуславка
Чого вам треба?
В?з?р
Не крийтеся — про щир?сть я молю.
Скаж?ть мен? — що душу вам гн?тить?
Я бачив розпач в рухах ? очах!..
Богуславка
Ви чули все?.. О, жах!..
В?з?р
Далеко б?льш я чую —
я чую все, що в грудях клекотить.
? день, ? н?ч за вами я нудьгую,
без вас не можу жить!..
Султан не вартий вас!..
Богуславка
Хто право вам да?...
В?з?р
Кохання мо?!
Безмежне, як час —
сильне, як зв?р,
нема? б?льших за нього г?р!
Ближче за нього морське дно —
велике, глибоке, як сонце воно!
Кохання мо? —
безмежне, як час —
я люблю,
я люблю,
я люблю вас!
(Наближа?ться до не?)
Богуславка (до себе)
О, боже! Що мен? робить..
(До в?з?ря)
Допомогти я вам н?чим не можу —
не можу я султана розлюбить!
Ваш? благання н? до чого.
Я прошу вас забути цю хвилину —
в серц? мо?м кутка нема для вас.
?нша нудьга в мен? люту? без упину,
? бачить вас таким хочу в останн?й раз.
В?з?р
Це все? Забуть сво? над???
О, н?... Хай поки буде так...
Але здобути свою мр?ю —
у серц? залишився знак!
(Розлютований виходить. П?сня нев?льник?в
почина?ться знов. Богуславка заслухову?ться,
п?дходить до темниц?)
Богуславка
Гей, козаки, ви б?дн?? нев?льники!
Угадайте, що в ваш?й земл?
християнськ?й за день тепера?
Козаки
Гей, д?вко-бранко,
Марусю поп?вно-Богуславко!
Поч?м ми можем знати,
що в наш?й земл? християнськ?й за день тепера?
Що тридцять л?т у невол? пробува?м,
Божого св?ту, сонця праведного, у в?ч? соб?
не вида?м.
То ми не можемо знати,
що в наш?й земл? християнськ?й за день тепера!
Богуславка
Ой, козаки, ви б?дн?? нев?льники!
Що сьогодн? у наш?й земл? християнськ?й
Великодня субота,
а завтра святий празник, роковий день Великдень.
Козаки
Та бодай ти, д?вко-бранко,
Марусю поп?вно-Богуславко,
шастя й дол? соб? не мала,
як ти нам святий празник, роковий день
Великдень сказала!
Богуславка
Ой, козаки, ви б?дн?? нев?льники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
бо як буде наш пан турецький до мечет?
в?д’?жджати, —
то буде мен?, д?вц?-бранц?,
Марус? поп?вн?-Богуславц?,
на руки ключ?...
(Накида?ться сторож)
Сторож
Хто це говорить тут? ..
Богуславка
О, Боже м?й...
Сторож
Султанша!
(Вклоня?ться ?й)
Богуславка (до себе)
Знайомий в?н мен?...
Десь бачила його — не пригадаю.
Ах... Боже... Мов у сн?...
Я його знаю!..
Сторож (до себе)
Вона мене п?знала!
Справдиться тв?й — о Боже милий — суд!
Тепер, або н?коли!.. Доля нас сп?ткала,
щоб в день великий цей про гр?х важкий забуть.
Богуславка
Ти з козак?в?
Сторож
Висока господине —
з тобою друз? ми...
Богуславка
Так, я пригадую...
Як мене турки брали —
завзято одбивався ти.
Так значить ? тебе забрали?
Сторож
Вже п’ятий р?к маю цей хрест нести...
Але, як бачиш, встиг я одслужитись...
До козак?в-брат?в-нев?льник?в
сторожою приставлено мене.
Богуславка
Так... завтра п ’ятий р?к...
Сторож
Невже до в?ку нам в невол? жити?
Чотири роки день ? н?ч
я думаю, як би вт?кти на волю.
А кожна н?ч — все зл?ш, чорн?ш,
? кожний день — страждання пень
у серц? хорому стирчить...
Богуславка
О, Боже, що мен? робить...
Сторож
Великдень завтра — п ’ятий не буде.
Т?кати час прийшов — тоб? ? нам ус?м.
Нас великодний дзв?н на батьк?вщин? жде —
? думки ?ншо? нема в житт? мо?м.
Богуславка
М?й друже в?рний! Вир?шено все —
дн? великодн? ц?,
цей близький час визволення несе...
Я маю змогу д?стать ключ?....
Сторож
Коли?
Богуславка
П?зн?ше трохи... Як пан м?й п?де у мечеть.
Сторож
Тим часом приготую все.
? коли буде все готове —
почу?ш гасло ти...
Богуславка
Яке?
Сторож
?Великдень? — гасло те.
Богуславка
Великдень! Слово святе, р?дне!
Веч?р святий — у серц? голос?ння!
Великдень! Серце мо? б?дне —
ти заглуши сво? тремт?ння.
Сторож
Великдень! Гасло святе вол?!
Веч?р святий — нехай ти тут останн?й.
О, Боже! Визволь нас з невол?!
Зглянься на наш? благання!
(Зав?са)
АКТ ДРУГИЙ
У палац? султана
Туркеня
Я сама...
В?н залишив мене,
забув про мене —
нема? радости мен?...
Самотна я...
Минули дн? мо? —
щаслив? дн?.
В?н залишив мене,
забув про мене.
Я сама...
Я сама...
? лише кам?нь в серц?
день ? н?ч.
Коханка ця нас розлучила,
вже непотр?бна я...
Минули дн? ясн? —
весел? дн? —
погас ночей огонь.
Я сама...
Я сама...
В?н залишив мене,
забув про мене.
? ноч? й дн?
молю, благаю я —
верни,верни
огонь жаги,
кохання т?нь в сво?х очах
прожени!
Верни,
верни
пристрасть губ?в
? поц?лунк?в н?чних б?ль —
верни!
(Входить в?з?р)
В?з?р
Минули дн? тво? —
лиш крихти падають
тоб? з стола кохання!
А як було колись...
Нагадувать? О, н? —
сама ти зна?ш — християнка
вкрала його у тебе.
В?н залишив тебе,
забув про тебе,—
для не? ласку
? пал кохання
в?н береже__
А ти?.. Що хочеш ти?..
Терп?ть знущання,
ганебно м?сце уступити
ц?й чужоземц? ?
Ганебно молод?сть в?ддать?
В?н залишив тебе,
забув про тебе.
Св?й гн?в збуди
? пристрасть помсти —
знищить суперницю повинна ти!
Послухай, з?рко Сходу ясна!
Щастя повернути —
мусиш сама!
Повинна ти
його сама вернути,
усунуть ворога з шляху!
Туркеня
Друже в?рний м?й!
Бачиш ти — мен? життя нема?.
Вкрала любов мою чужинниця ота.
В?з?р
Я бачу все.
Та я ще б?льше бачив.
Слухай.
Туркеня
Що таке?
В?з?р
Нам треба розлучити ?х —
? в цьому сп?льником тоб? я
найв?рн?шим!
Султан не зна?,
чим диха полюбовниця його.
Послухай!
Сьогодн? я зустр?в ??
над морем — кам?нь б?лий св?дком! —
вона ходила
? в далеч простягала руки.
Не заховати ?й
сво?х думок од мене —
я зразу зрозум?в,
чого ?й треба...
Вона на зраду йде!
Туркеня
Це справд? все було?
В?з?р
Це було.
Тепер ти зна?ш, що робити треба?
Сказать султанов? —
? неодм?нно швидше.
Султан засл?плений сво?м коханням,
н?чого чуть не чу? в?н.
Переконать його,
розкрити оч? —
от наше завдання...
Що скажеш ти?
Туркеня
Що я скажу?
Я все робити згодна.
Як левиця голодна
на здобич поб?жу.
Що я скажу?
Обрамлена й забута,
п?ду на меч, отруту,
? кам?нь розбужу.
В?з?р
М?й плян такий:
султанов? ти скажеш —
коханка замишля? щось.
До зради мусить буть готовий в?н!
А щоб розкрить ?? та?мн? пляни —
мен? на догляд мусить в?н ?? в?ддати.
Що скажеш ти?
Туркеня
Я все зроблю, як ти казав.
Сюди ц??? хвил?
мусить султан зайти.
В?з?р
То я п?ду.
Все пам’ята?ш ти?
Прощай!
(Виходить. Входить султан)
Туркеня
М?й пане...
Султан
Прив?т м?й ? пошана!
Що тут було?
Мен? здалось, що ти збентежена...
Туркеня
М?й пане... Вислухай мене.
Як моря рух — моя любов до тебе.
Султан
Я здавна знаю
твойого почуття глиб?нь.
Щось трапилось?
Ти, може, провинилась?
Збентеження ? страх в тво?х очах!
Туркеня
Пане м?й!..
Цей страх — за тебе...
Султан
В чому р?ч? Кажи!
Туркеня
Не гн?вайся! Раба твоя тоб? розкаже все —
? неба н?ч хай св?дком буде правд?.
Твоя коханка...
Султан
Що? Що трапилося з нею?
Туркеня
Пане м?й! Нехай за щир?сть я п?ду на катування,
але сказать всю правду мушу я.
Ти в?дхилив давно вогонь мого кохання —
з того часу смутна душа моя.
Даремно ти впада?ш б?ля не? —
попередить тебе, м?й пане, мушу я.
Не варт вона тебе — у грудях не л?ле?,
у серц? в не? кри?ться зм?я.
Султан
Що я чую? Кажи одверто,
кажи мен? все ясно й до к?нця!
Боюся я, щоб знаком смерти
не вийшла нам розмова ця!
Туркеня
О, не боюся я!.. Кажу, що чу?ш:
даремно ти отрутну кв?тку
до серця щиро пригорнув.
Мовчить ? соловейко вл?тку,
? сад в?д шелесту заснув.
Знай, полюбовниця прекрасна
кида? оком в ?нший б?к...
Султан
Хто в?н? Кажи мерщ?й!
Не встигне сонце вранц? глянуть,
як з?йде в царство т?ней в?н!
Туркеня
Бог чужоземц?в — ворог тв?й,
далекий бер?г Укра?ни!
Ти сам на себе взяв провину —
для чого ц? погрози й гн?в?
Ти полонив прекрасну кв?тку
сад?в вишневих на весн? —
ти сам замкнув ?? у кл?тку,
серця ж ?? не полонив!
Султан
Все загадки, все загадки у тебе!
За дв? хвилини мушу взнати все!
Що зна?ш ти ? хто мен? докаже,
що все те правда ??
Туркеня
Так знай... Тв?й в?з?р...
В?риш ти йому?
Султан
Так,безперечно.
Туркеня
Слова ц? в?н ствердить!
В?н бачив все на власн? оч?
? мову п?дозр?лу чув!
В?н скаже сам тоб? про все охоче,
коли забагнеш ти й звича? не забув.
Прекрасна християнка тужить понад морем
? руки простяга за море, в р?дний край.
Султан
Аллах! Аллах! О, горе мен?, горе!
Коли не правда це,— умреш сьогодн?, знай!
Туркеня
Мен? не ймеш ти в?ри?
Не можу см?ху стримать я свого!
Ти в?риш ?й? Сл?пий ти понад м?ру —
хай прийде день — невже ти ждеш його?—
? ти сво?? пташки не побачиш! —
в кра? далек? радо полетить.
Султан
За море? В р?дний край?
Т?кати хоче?
Нещасна! Брешеш ти!
? б?йсь мо?? кари!
Н?коли я не бачив ? не чув,
щоб плакала вона коли й тужила —
неволею м?й палац не для не?.
Я збожевол?ю, коли ?? не буде в мене,
я закатую вс?х!..
Молю тебе, скажи —
що маю я робити?
Поможи!..
Туркеня
О, пане!.. Я твоя раба до в?ку!
Служить тоб? обов’язок ? рад?сть.
?диний шлях — тво?му в?з?рю
в?ддать ?? п?д пильний догляд,
а з часом... може, пройде все...
Султан
Не можу я пов?рить!
Не в?рю я!
Я все зроблю, щоби нудьга
?? серденька не торкнулась.
Що трапилось ?
Я мушу перев?рить.
Покликать в?з?ря!
Вона мене коха?
? пестощ?в палк?ш не бачив я.
Не в?рю я!
Не в?рю я!
Не можу я пов?рить!
Чужого слова
н?коли я не чув од не?...
(Приходить в?з?р)
В?з?р
М?й пан казав мене покликать?
Султан
М?й в?рний друже!
Чи правда, що я чую?
Про християнку мова йде...
В?з?р
Признатись я повинен —
це правда, все було.
Я певний, вона зраду в серц? носить —
молю простить мен? ц? см?лив? слова.
Султан
Покликати ??...
На власн? оч? перев?рить хочу...
Заглянуть в оч? ?й —
невже з?йшов туман кохання в них?
Хочу почути мову ?? уст —
чи з?рветься ?з них фальшива нота?
Невже не м?г я дос? це в?дчуть?
(Входить Маруся Богуславка )
Богуславка
Коханий м?й! Ти кликав?
Я прийшла...
Я ждала все — чи скоро ти покличеш?
Султан
Моя прекрасна! Хвилю я не чув
музики уст тво?х —
? н?би в?чн?сть це тяглось, зда?ться.
Кохана, чи здорова ти?
Богуславка
Усе гаразд... тво?м коханням я багата
? рад?сть бризка? ?з мого серця,
як я на тебе гляну...
Султан
Скажи мен? —
я хочу ще почути —
чи любиш ти мене?
Богуспавка
М?й пане! М?й орел!
М?й гордий владар Сходу!
Щохвил? — ? вноч?, ? вдень
для мене кращих сл?в нема?—
?диний м?й, люблю тебе!..
Султан
Дай мен? глянути на тебе —
тво?х очей безодня
нехай мен? про душу розпов?сть!
Богуславка
М?й пане, що ти хочеш знати?
Втопи св?й з?р в душ? мо?? дно.
? про любов свою я хочу розказати
вс?м т?лом, що люблю давно.
(Танок)
Султан
Чи то мен? здалось? Слова знайом? чую.
? той же блиск сл?пучих блискавиць.
? чар ??, бризок огню я не зрахую,
? хочеться до н?г ?? упасти ниць...
Чи не примара то?
В очах пом?тив я ворожу крапку б?лу
? б?ль захований в рисунку губ ??...
Що це в грудях мен? так зимно
затремт?ло
? голова трясеться на мен??..
Що робиться, що робиться з? мною?
Невже, невже щось зле у не? ??
Як ще недавно я см?явся над нудьгою
? як тепер самотно мо? серце б ??!
В?з?р
Чудово!.. Яка краса! ? оч?, оч?...
Небесна музика — слова ??.
У рухах цих легк? серпанки ноч?
? в п?сн? тужать солов’?.
Назвать ?? сво?ю хочу—
як ?? серце полоню?
Його струмок в мен? хлюпоче
? сам, як арфа, я бреню.
Здобуть п мо? завдання,
мета ?дина в?дтепер.
Як прагну я ?? кохання!
? св?т навколо для мене вмер!
Мо?ю будеш ти!
Я ще раз спробую
схилить тебе благання словом,
а коли н?... то силою в?зьму!
Мо?ю будеш ти!
Я заведу тебе за море
на край св?та —
мо?ю будеш ти!
Мо?ю будеш ти!
Туркеня
Яка вона прекрасна!..
Чи дивно, що в?д не? в т?нь
попала я, нещасна?
? який прекрасний в?н!
Як хоче влади в?н над нею.
Який тмяний у нього з?р!
Прийми, прийми душ? мо??
м ’який ? чорний кохання б?р!
Зв?дки на горе ти взялась?
Нав?що стала серед шляху?
В груди гадюкою вп’ялась
? безнад?йним туги жахом.
Вже бачу я швидкий к?нець —
нав?ки стулиш чорн? оч?,
? царственний тв?й в?нець
не заблистить у п?тьм? ноч?.
(Султан захитався)
Богуславка
М?й милий, що з тобою?
Султан
З кохання я сп’ян?в.
Залиште вс? мене самого.
(Вс? виходять)
Богуславка (виходячи)
Коханий м?й!..
(Виходить. Султан зупиня? в?з?ря)
Султан
Ст?й!
В?з?р
До послуг пана.
Султан
П?д догляд найпильн?ший
в?зьми ??...
(В?з?р схиля? голову)
(Зав?са)
АКТ ТРЕТ?Й
Декорац?я першого акту
В?з?р
Прийми мою любов, прийми мо? благання —
слово прив?тне мен? скажи!
Без тво?? ласки, без твого кохання —
я дал? не можу жить.
Ти бачиш мою щир?сть, ? пристрасть, ? безумство —
я все зроблю, що т?льки хочеш ти!
Без тебе мен? смерть, в душ? у мене пустка,
? холоду цього не можу я знести!
Богуславка
О, Боже...
Залиш?ть мене...
В?з?р
Як ? ран?ш — ти знову невблаганна
невже чужий для серця я твого?
Невже даремно я — в?д рана ? до рана —
молюсь на тебе — кв?т ж иття мого.
До тво?х н?г схилю я вс? розкош? св?ту,
за погляд лаг?дний на зраду я п?ду.
За пест?нь рук тво?х — за ?скорку прив?ту —
з тобою проти вс?х! Скажи — я жду, я жду!
Богуславка
Н? слова б?льш. Тебе я не люблю!
Я панов? жал?тись буду.
Покинь мене.
В?з?р
? це тво? останн? слово?
Богуславка
Так.
Геть з мо?х очей!
В?з?р
А зна?ш ти — мен? в?дом?
ганебн? зам?ри тво?!
Богуславка
Як??
В?з?р
Та?мн? ? зрадлив?.
Богуславка (до себе)
О, Боже м?й...
Що хоче в?н од мене...
Що можу я сказать йому...
В?з?р
Султан узна? все —
коли захочеш ти!
Богуславка
Ганебна це брехня!
В?з?р
Я тебе люблю — чи можу я брехати?
Тоб? не вперше чуть од мене це.
Не в?двертай, молю, сво? лице,
?накше будеш ти жорстоко жалкувати!
Прийми мо? благання —
я тв?й, нав?ки тв?й...
Безумне ? страшне мо? кохання...
(Хоче ?? ц?лувати, в цей час султан ?де до
мечет? ? бачить все)
Богуславка (одпихаючи в?з?ря)
П?шов од мене геть!
Султан
Ст?й!..
Що?.. Що це — мана?
Це в?з?р? В?з?р м?й?
О, Аллах — як а ст?на
загородила мозок м?й?..
Богуславка
О, пане м?й — оборони мене!..
Тв?й в?з?р не да? мен? спокою.
Не винна я — ти бачиш сам.
Як дикий вовк в?н стежить все за мною,
улеслив? слова шепоче сам-на-сам.
Султан
Я розум?ю все...
Так от для чого догляд?
Тепер я розум?ю наклеп цей!
Смерть ?м обом!
Найг?рша жде ?х доля.
Гей, слуги, забер?ть його!
? разом ту зм?ю
в кайдани найстрог?ше закувати!
А ти...
Прости, прости, мо? кохання,
за те, що ?м пов?рив я!
Богуславка
О, пане м?й! Як гн?ватись я можу...
Я знаю, що н?чого злого
не вчиниш ти мен?...
Султан
Не можу я збагнуть — як дався я на наклеп?
Злочинц?в кара жде
сувора в?д руки мо??!
Богуславка
Ти в?риш знов мен??
Султан
Моя Богине!
Прости мен? м?й гр?х!
Чи в?рю я? У грудях в мене
лиш ти одна жила—
? гр?ла, ? цв?ла!..
Тепер ти знов розкв?тла —
ще бучн?ш,
ти знов ут?ха
дн?в мо?х!
Богуславка
О, м?й пане...
Султан
В мечеть ?ду я зараз. В голов? мо?й
заплутались думки, а серце п ’яне.
Зажди мене... Я мушу йти хутч?й...
До тобе я прийду, моя кохана.
Забудемо всю кривду ? печаль —
ут?хи й пестощ? присплять тривоги й хвилювання.
Який радий... Який у мене жаль,
що так в?ддячив я за см?ливе кохання...
В?зьми оц? ключ?
? бережи до мойого приходу.
Пов?р мен?, за вс? тривоги ц?
найб?льшу будеш мати нагороду.
Богуславка
Я жду тебе, м?й пане!..
(Султан виходить. Богуславка залиша?ться сама)
Богуславка
Надходе час... життя мого розплата —
? за кохання дорога ц?на.
О, Боже! Чим я винувата —
що така сумна моя весна!
Син? море гра?,
хвилями кам?нь б’?.
Море! Море! Чи воно зна?,
що в мо?м серц? ??
Серце мо? розколено —
туга й кохання одчай.
Мо?х гр?х?в не замолено,
в серц? мо?м р?дний край!..
Море, море!
Ти ц?лу?ш кам?нь далеких берег?в!
Передай ?м мою тугу, передай ?м мо? горе
передай Укра?н? далек?й, розваж ?? гн?в!
Святий веч?р... Минув веч?р.
На Укра?н? ясна весна.
Чому ж така злая у цей веч?р
чотири роки була вона?
Нев?льники
Гей, земле, земле турецькая,
В?ро проклята бусурменськая,
розлуко ти християнськая!
Ой, да же то ти не одного розлучила:
чи брата з сестрою,
чи мужа з в?рною жоною,
а чи в?рненького товариша з товаришом, — гей!
(З ’явля?ться козак )
Козак
Великдень!
Богуславка
Великдень!
Козак (входить)
Прийшов Великдень.
Час не жде.
Богуславка
Бери ключ?.
(Козак б?жить до темниц?, одмика?)
Богуславка
Ой, козаки ви, б?дн?? нев?льники!
Кажу я вам — добре дбайте,
в городи християнськ? ут?кайте!
Т?льки прошу я вас, одного города
Богуслава не минайте,
мо?му батьку й матер? знати давайте:
та нехай м?й батько добре дба?,
гурт?в, великих ма?тк?в нехай не збува?,
великих скарб?в не збира?.
Та нехай мене, д?вки-бранки,
Марус? поп?вни-Богуславки,
з невол? не викупа?:
бо вже я потурчилась-побусурманилась
для розкош? турецько?,
для лакомства нещасного!
(Нев?льники ут?кають)
Козак
Нехай провалиться неволя ця турецька,
ми прийдем ще сюди,
але походом славним!
Марусю... Час... Ход?м!..
Богуславка
Я залишаюсь тут.
Т?кайте швидше.
Козак
Що я чую? Ти залишишся тут?
Що дома я скажу —
о, Боже м?й!
( З ’явля?ться варта)
Богуславка
Т?кайте!
(Нев?льники зникають. Богуславка кида?ться до моря)
Богуславка
Прощай, м?й ясний св?те —
земле моя далекая — прощай...
? ясне сонечко
? ти, м?й милий, —
прощай, прощай!..
(Хоче кинутись з? скел?. Сторожа ?? хапа?.
Решта б?жить за султаном. Вб?га? султан)
Султан
Аллах! О, сили неба!
О, зор? золот? — св?дками кличу вас —
в?зьм?ть ??! Справдиться суд над нею —
хай гляне навкруги в останн?й раз!
? в’язн?в привед?ть з темниц? —
хай простять м?й несправедливий гн?в.
Аллах! Аллах! Хай стр?ли блискавиц?
впадуть на груди, бо я зан?м?в.
В?з?р
Великий вождь ? справедливий пане —
ти бачиш сам, що в?рн? слуги ми.
? я казав, що сонце ще не встане,
як зради св?дками будемо ми.
Ти бачиш сам — яку за щиру приязнь
вона в?дплату панов? дала.
? чим тепер вона цю зраду зми??
Вона н?коли щира не була.
Туркеня
О, пане м?й! На власн? оч? бачиш —
чи винн? ми були, коли замкнув нас ти.
Нав?що ж я чотири роки плачу
? туги смертно? не можу я знести?
Хай буде смерть ?? — в?дплатою за мене,
твоя раба дов?ку— жде тебе.
Я хочу знов тебе — ? ласки жду тво??,
хай швидше суд тв?й праведний ?де.
В?з?р
О, владарю — не муч себе, не муч —
не варта ? вона твойого жалю й суму.
Знов усм?хнись ? туги скинь обруч —
над карою для зрадниц? не думай.
Кару знайду я сам — в?ддай ?? мен?,
нав?ки скинь з сво?х очей оману.
О, владарю! В?ддай ?? мен? —
в?ддай ?? мен?, м?й пане!
Султан
Зрадницю гиб?ль жде!
Бо зрадила подв?йно —
земл? мо?й ? серцю мойому.
Аллах! Карай ?? за землю —
за серце кару сам соб? в?зьму!
(Вбива? Богуславку )
Туркеня
Ха-ха-ха! Розплату цю давно, давно я ждала —
к?нець оцей я бачила давно!
Тепер ти м?й — серце тебе жадало,
? ск?льки мук перебуло воно!
Султан
Пригр?в тебе — ? сам тебе убив.
За зраду цю м?цна моя рука...
Нещасний я, як сильно я любив!
? хай тоб? земля буде легка.
В?з?р (на труп? Богуславки)
Що в?н зробив? Убив ??, убив!
Тв?й з?р нав?к у п?тьм? заховав!
Чи зна?ш ти, як я ?? любив?
О, м?й Аллах!.. Вона вже нежива!
(Зав?са)
29/ IX — 6/Х . 1921. Ки?в.
Метки:
