Сонет 54. В. Шекспiр

Величною ста? краса, якщо орнамент доброти в н?й колиса.
Трояндо, любимо тебе, ц?ну?м твою вроду
? Богу дяку?м за те, що дав тоб? солодкий подих.
Такий глибокий колорит в пелюстках ? шипшина ма?,
Але поду? л?тн?й в?тер у вор?т, розкри? пуп’янки
? сумну та?мницю розгада?: шипшина запаху не ма?.
Шипшина-це троянда дика. ?? душа така ж велика,
Та в колючках хова? душу.?? розкрити не вм?ю й не мушу.
Вона живе в соб? й для себе ? зовс?м не чека на тебе.
Н? почестей тво?х,а н? пошани ?й не треба.
Троянда- така горда,що нав?ть смертю ароматною сво?ю
В парфумах пам’яттю залишиться тво?ю.

Кв?туча молод?сть пройде, тв?й цв?т,юначе,опаде.
Але в в?ршах добро тво? пом?ж рядк?в нав?ть сл?пий знайде.