Я - не художник, Я - поет. Frank O Hara

Я - не художник, Я - поет
Чому? Я хот?в би ним бути,
але я не художник. В?зьм?мо,
наприклад, Майк ?олдбер?

почина? картину. До нього зайшов я.
"С?дай ? випий". Я випив; ми випили.
Я роздивився. "Ма?ш САРДИНИ на н?й".
"Так, щось там потр?бне було"
"О" ? я ?ду ? дн? проходять
? знову заходжу. Картина
?де вперед, ? я ?ду, ? дн?
проходять. Я захожу. Картина
готова. "А де САРДИНИ?"
Все, що лишилось, лише
листи, "То було занадто," сказав Майк

Але я? Одного разу я думаю
про кол?р: помаранчевий. Я пишу речення
про помаранчевий. Дуже хутко вже
ц?ла стор?нка сл?в, там ма? бути
багато б?льше, не про помаранчевий,
про слова, про те як? жахлив? помаранчевий
? життя. Дн? проходять. Нав?ть
у проз?, я - справжн?й поет. М?й в?рш
зак?нчився, а я нав?ть ще не згадав про
помаранч?. Дванадцять в?рш?в, я назвав
?х ПОМАРАНЧАМИ. ? одного разу в галере?
я побачив картину Майка, що називалась САРДИНИ


Frank O'Hara


I am not a painter, I am a poet.
Why? I think I would rather be
a painter, but I am not. Well,

for instance, Mike Goldberg
is starting a painting. I drop in.
"Sit down and have a drink" he
says. I drink; we drink. I look
up. "You have SARDINES in it."
"Yes, it needed something there."
"Oh." I go and the days go by
and I drop in again. The painting
is going on, and I go, and the days
go by. I drop in. The painting is
finished. "Where's SARDINES?"
All that's left is just
letters, "It was too much," Mike says.

But me? One day I am thinking of
a color: orange. I write a line
about orange. Pretty soon it is a
whole page of words, not lines.
Then another page. There should be
so much more, not of orange, of
words, of how terrible orange is
and life. Days go by. It is even in
prose, I am a real poet. My poem
is finished and I haven't mentioned
orange yet. It's twelve poems, I call
it ORANGES. And one day in a gallery
I see Mike's painting, called SARDINES.