Навмисне, як полин, що мрiяв окрай неба...

* * *

Навмисне, як полин, що мр?яв окрай неба
й нагадував мен? в?дстояний оршад,
я оминав тебе, не маючи потреби
заходити у тв?й завечор?лий сад,
де дикий виноград подряпався на грушу,
немов йому згори видн?ш мо? гр?хи,
як? усе життя в?дмолювати мушу,
аби затамувать спод?ван? страхи,
бо часу не було до тебе зазирнути,
спов?датись тоб?, послухати тебе.
Як? самотн? ми в часи г?рко? скрути,
лишившись сам на сам великими цабе!

Чумацький Шлях з?рки збира? на нараду,
? т?, мов св?тляки, у неб? мерехтять…

Ц?каво, що хрущать хрущ? на вухо саду
до того, як мен? на плеч? с?сти хтять.

100315