Шекспiр. Сонет 13

Sonnet 13 by William Shakespeare

O that you were your self! but, love, you are
No longer yours than you yourself here live;
Against this coming end you should prepare,
And your sweet semblance to some other give:
So should that beauty which you hold in lease
Find no determination; then you were
Your self again after yourself's decease,
When your sweet issue your sweet form should bear.
Who lets so fair a house fall to decay,
Which husbandry in honour might uphold
Against the stormy gusts of winter's day
And barren rage of death's eternal cold?
O, none but unthrifts: dear my love, you know
You had a father, let your son say so.

Шексп?р. Сонет 13
(за мотивами)

Не зм?нюйся, собою залишись
та, поки ? життя в тоб?, кохай!
Все ж прийде смерть в будинок тв?й колись,
не гай же часу, смерт? не чекай!
Краса твоя — природних чар туман,
та часу обмаль, швидше зрозум?й,
що дол? примхи — гр?зний океан,
збуду? д?м нехай нащадок тв?й
з краси ц???... Нав?ть лють зими
м?цн?й буд?вл? буде не страшна,
? смерт? подих, в?чний л?д п?тьми
здолати зможе юност? весна…
То ж д?й, щоб син у день останн?й тв?й
сказати зм?г: ?Це батько любий м?й!..?