Фрагменты из Евгения Онегина перевод на украинский
ГЛАВА ПЕРША
I.
"М?й дядько самих чесних правил,
Як не на жарт вже занем?г,
В?н на повагу вс?х наставив.
Хто б краще вигадати м?г?
Приклад його для вс?х наука;
Але яка ж нудна це штука -
З хворим ? день, ? н?ч сиди,
Н? кроку геть не в?дходи!
Яка п?дступн?сть превелика
Нап?вживого забавлять,
Йому подушки поправлять,
П?дносити так сумно л?ки,
З?тхати в думках про себЕ:
Коли ж вже в?зьме чорт тебе! "
II.
Так думав молодий гульв?са,
Що мчав в пилу на поштовИх.
Завдяки Зевсу, опинився
В?н спадко?мцем вс?х сво?х.
Друз? Людмили та Руслана!
З геро?м ? цього роману
Без передмов, у цей же час
Дозвольте, познайомлю вас:
Он?г?н, приятель м?й добрий,
Родивсь на берегах Неви,
Де народились, може, й ви,
Читач м?й, чи блищали з горя;
Так, там колись ? я гуляв,
Та кл?мат шкоду завдавав.
III.
Служив в?дм?нно-благородно,
Боргами батько його жив,
Давав бали в?н принародно
? все нарешт? проциндрИв.
Доля ?вгена збер?гала:
Спершу Madame його ?кохала?,
Пот?м Monsieur ?? зм?нив.
Р?зов був хлопчик, але мил.
Monsieur l'Abb;, француз убогий,
Не мучивши дитя дарма,
Вчив його всьому жартома,
Мораль сувору – лише трохи,
Злегка за вит?вки корив,
Гуляти в Л?тн?й сад водив.
IV.
Коли ж до юност? поближче
Прийшла ?вген?ю пора,
Пора над?й ? смутк?в н?жних,
Monsieur прогнали геть з двора.
Ось м?й Он?г?н на свобод?;
Обстрижений в угоду мод?;
Як dandy лондонський ?сповит? –
Нарешт? в?н побачив св?т.
В?н по-французьки ?деально
Висловлювався ? писав;
Мазурку легко танцював
? кланявся сентиментально;
Чого ж вам б?льше?
Скаже Св?т:
В?н дуже милий, ерудит.
V.
Так, вчилися ми вс? потроху
Як-небудь, дечому п?дчас,
Так вихованням, слава богу,
Не важко блиснути у нас.
Он?г?н був, з? сл?в ?декотрих?
(Судд?в р?шучих ? суворих)
Вчений малий, але педант:
Мав в?н щасливий св?й талант
Торкнувшись злегка тем розмовчих,
Д?йти в розмов? до к?нця,
З ученим виглядом знавця
Сид?ти в суперечц? мовчки
? викликати см?х у дам
Вогнем нежданих еп?грам.
VI.
Латинь ?з моди вийшла нин?:
Так, якщо правду вам сказати
В?н досить знав ? по-латин?,
Щоб еп?графи розбирати,
Сказати щось про Ювенал?й,
В к?нц? листа поставить vale,
Та пам'ятати, ледь гр?ша,
? з Ене?ди два в?ршА.
В?н ритися не мав охоти
В хронолог?чн?м пильн?м тл?
Побутописання земл?;
Та дн?в минулих анекдоти
В?д Ромула до дн?в нових
В?н в пам'ят? сво?й збер?г.
VII.
Не мав в?н пристраст? т??? -
Життя для звук?в не щадити,
Не м?г ? ямба в?д хорея,
Як ми н? бились, в?др?знити.
Гомера лаяв, Феокр?та;
Зате читав Адама См?та,
? був глибокий економ,
Тобто, ум?в судить з умом,
Як банк державний багат??,
? чим живе в?н, ? чому
Не треба золота йому,
Коли продуктом волод??.
Батько закон той не сприймав,
В заставу земл? в?ддавав.
VIII.
Всього, що знав ? ще ?вген?й,
Пересказати недосуг;
Та в чому в?н був справжн?й ген?й,
Що знав тверд?ше вс?х наук,
Було для нього що ще змладу
? праця, й мука, ? в?драда,
? що займало ц?лий день
Ту тужну л?нь, що мав ?вген -
Наука пристраст? найперша,
Яку осп?вував Назон,
За що був Римом ?отлучён?
? св?й блискучий в?к завершив
В степах Молдови, в глушин?,
Що в?д ?тал?й вдалин?.
XV.
Бувало, в?н ще у постел?:
Йому записочки несуть.
Запрошення? Не у пустел?,
Три Дома вже на веч?р звуть:
Там бал, там свято десь дитяче.
Куди ж пустун м?й знов поскаче?
З кого почне в?н? Все одно:
Скр?зь встигнути йому дано.
Поки в ранковому убор?,
Над?вши модний бол?вар
Он?г?н ?де на бульвар
? там гуля? на простор?,
Поки недремдючий брегет
Об?д продзвонить тет-а-тет.
XVI.
Вже темно: в санки в?н с?да?.
"Пад?, балки!" - Пролунав крик;
Морозно? пилом ср?блиться
Його бобровий ком?р.
До Talon в?н помчав: упевнен,
Що там чека? вже Кавер?н.
Вв?йшов: ? в стелю стук пробОк,
? бризнув вже вина поток,
? roast-beef тут закривавлЕний,
? трюфл?, розк?ш юних л?т,
Кухн? французько? прив?т,
? Стразбурга пир?г славетний
М?ж сиром Л?мбург?йським живим
? ананасом золотим.
XVII.
Хоч спрага келих?в ще просить
Залити полум;я котлет,
Та дзв?н брегета ?м доносить:
Новий почався вже балет.
Театру злий законодавець,
Обожнювач, чи то коханець
Вс?х найчар?вн?ших актрис,
Почесний житель вс?х кул?с,
Он?г?н полет?в до театру,
Де кожен, в?льн?стю пиша,
Охлопати м?г entrechat,
Обшикать Федру, Клеопатру,
Мо?ну кликати (ого,
Щоб т?льки чули вс? його).
XVIII.
Чар?вний край! там вряди-годи,
Сатири знаний господин,
Блищав Фонв?з?н, друг свободи,
? пристосований Княжн?н;
Там Озеров довол? дан? -
Сл?з, оплеск?в, народу шани -
З Семеновою ще д?лив;
Там наш Катен?н воскресив
Корнеля ген?й величавий;
Колкий там вив?в Шаховской
Комед?й галасливий рой,
Там ? Д?дло в?нчався славою,
Там, там п?д захистом кул?си
Дн? молод? мо? неслися.
XIX.
Мо? богин?! що ви? де ви?
Почуйте знов сумний м?й глас:
Все т? ж ще ви? Чи ?нш? д?ви,
Зм?нив, не зам?нили вас?
Чи знов почую ваш? хори?
В Рус? побачу Терпсихори
Душею створений пол?т?
Чи сумний погляд не вглед?т
Ос?б булих на сцен? душн?й,
На чуждий спрямувавши св?т
Розчарований лорнет,
Веселощ?в глядач байдужий,
Безмовно буду поз?хати
? про минуле згадувАти?
XX.
Театр вже повний; лож? сяють;
Партер ? кр?сла, все кипить;
В райку нетЕрпляче плескають,
Зл?та зав?са ? шумить.
Блискуча, нап?впов?трЯна,
Смичку чар?вному слухняна,
Натовпом н?мф оточена,
Сто?ть ?стом?на; вона,
Ногою ледь торкнувшись долу,
Пов?льно другою кружить,
? раптом скок, ? вмить летить,
Летить, як пух в?д вуст Еола;
Те стан з?в'?, то ро з?в'?,
? швидко н?жка н?жку б'?.
XXI.
Все плеска?. Он?г?н входить,
Йде пом?ж кр?сел по ногах,
Скоса дв?йний лорнет наводить
На незнайомих дам ?б?вак?;
Вс? яруси окинув зором,
Все бачив: людом ? убором
Незадоволений - жах в?н;
З чолов?ками з ус?х стор?н
Розкланявся, пот?м на сцену
?з неуважн?стю зиркнув,
? в?двернувся - й поз?хнув,
? мовив: "вс?х пора в г??нну;
Балет терп?в я довг? дн?,
Та ? Д?дло набрид мен? "
XXII.
Ще т? чорти, амури, зм??
На сцен? скачуть ? шумлять;
Ще дуже втомлен? лаке?
На шубах п?д п?д'?здом сплять;
Не перестали ще чихати,
Сякатись, топати, плескати;
Зовн? театру ? в нутр?
Виблискують ще л?хтар?;
Ще б'ються вже прозябл? кон?,
Наскуча упряжжю сво?ю,
? кучера, навколо не?,
Лають пан?в ? б'ють в долон?:
А вже Он?г?н геть п?шов;
В?н одягтись ?де знов.
XXIII.
Чи зображу в картин? в?рн?й
Дуже самотн?й каб?нет,
Де вихованець мод прим?рний
Одяг, роздяг ? знову ?вщент??
Все, чим для примхи безоглядно?
Торгу? Лондон дел?катний
? по Балт?йських хвилях сам
За л?с ? сало возить нам,
Все, що в Париж? смак голодний
Корисним промислом обрав
? винаходить для забав,
Для розкош?, для млост? модно?, -
Все прикрашало каб?нет
Ф?лософа в ?осьмнадцать л?т?.
XXIV.
Янтар на трубках Цареграду,
Фарфор ? бронза на стол?,
?, н?жних почутт?в в?драда,
Духи в гранчаст?м криштал?;
Греб?нки, пилки будь-як? ?,
? ножиц? прям?, крив?,
? щ?тки тридцяти сорт?в
Для н?гт?в ? ? для зуб?в.
Руссо (завважу сам з собою)
Не розум?в, як важний Грим
См?в н?гт? чистить перед ним,
Великим зайдиголовою.
Той захисник вс?х воль ? прав
Був в цьому випадку не прав.
XXV.
Можна ? бути чолов?ком
? н?гт? ще в крас? тримать:
До чого сперечатись з в?ком?
Звичай – тиран на всяку стать.
?вген?й, Чаада?в другий,
Боячись ревнощ?в напруги,
У одяз? був гранд-педант
? те, що ми назвали франт.
В?н три години по манер?
Б?ля дзеркал проводив час
? ?з вбиральн? вибиравсь
Под?бний в?трян?й Венер?,
Коли вдягнувши чийсь наряд,
?де Богиня в маскарад.
XXVI.
В смаку останн?м туалетом
Зайняти св?жий погляд рад,
Я м?г би перед св?том вченим
Тут описати цей наряд;
Звичайно б це см?ливо стало,
Описувати ж моя справа:
Та панталони, фрак, жилет,
Вс? ц? слова в рос?йськ?й - бред;
А бачу, винен перед вами,
Що вже ? так склад сл?в мо?х
Поменше б майор?ти м?г
?ноплем?нними словами,
Хоч заглядати я вже звик
В Академ?чний св?й Словник.
XXVII.
У нас тепер не те в предмет?:
Ми краще посп?шим на бал,
Як стр?мголов в Ямськ карет?
Вже м?й Он?г?н поскакав.
Перед померклими домами
Вздовж сонних вулиць вже рядами
Карет подв?йн? л?хтар?
Веселе св?тло ллють зар?,
На сн?г веселки вже наводять:
Ус?ян плошками кругом,
Будинок ся?, мов ср?блОм;
По ц?льним в?кнам т?н? ходять,
Мигтять там проф?л? гол?в
? дам ? модних дивак?в.
XXVIII.
П?д'?хав наш герой до входу;
? повз швейцара в?н стр?лою
Злет?в по мармурОвих сходах,
Волосся розр?вняв рукою,
Вв?йшов. Народу повна зала;
Музика грати вже ?пристала?;
Юрба в мазурц? зайнята;
Кругом ? шум ? т?снота;
Шпори бриньчать кавалергардн?;
Л?тають н?жки дам - ох, ах;
А по чар?вних ?х сл?дах
? погляди вс? полум'ян?,
Й ревнивий шеп?т ?х дружин.
? скрипок рев з ус?х стор?н.
XXIX.
За дн?в веселощ?в, бажання
Я в?д бал?в ледь не р?хнувсь:
В?рн?ш нема м?сць для з?знання,
Для вручення листа комусь.
О ви, чолов?ки шановн?!
Мо? поради вам резонн?;
Прошу ту р?ч пом?тити:
Я вас хочу застерегти.
Ви, мат?нки, сувор?ш, може,
Дивились за дочками б ?тет?:
Тримайте прямо св?й лорнет!
А то ... а то, помилуй боже!
Я зараз це тому пишу,
Що вже давно я не гр?шу.
XXX.
На жаль, на р?зн? там забави
Життя багато я згубив!
Як звича? б не так страждали,
Бали ? дос? я б любив.
Люблю я ?х шалену млад?сть,
? т?сноту, ? блиск, ? рад?сть,
? дам обдуманий наряд;
Люблю ?х н?жки; та навряд
Ви знайдете в Рос?? ц?л?й
П;ять пар струнких ж?ночих н?г.
Забути довго я не м?г
Тих н?г... Сумний, охолод?лий,
Вс? пам'ятаю, й ув? сн?
Тривожать серце знов мен?.
XXXI.
Коли ж, ? де, в як?й пустел?,
Безумцю, ?х забудеш ти?
Ах, н?жки, н?жки! нин? де ви?
Де мнете веснян? кв?тИ?
Злел?ян? у млост? сх?дн?й,
На п?вноч?, сумн?й ? сн?жн?й
Ви не залишили сл?д?в:
М'яких любили килим?в
Розк?шне ваших н?г касання.
Для вас давно чи забував
Я спрагу слави ? похвал,
? край батьк?вський, ? вигнання?
Пощезло щастя юних л?т –
Як ваш легкий на луках сл?д.
XXXII.
Д?ани бюст, лан?ти Флори
Чар?вн?, друз? наймил?ш?!
Одначе н?жка Терпсихори
Для мене чимось чар?вн?ше.
Бо, пророкуючи народу
Неоц?ненну нагороду,
Тягне умовною красой
Бажань свав?льний р?й горой.
Люблю ??, м?й друг Ельв?на,
П?д скатертиною стол?в,
На св?ж?й мурав? луг?в,
На, взимку, чавун? кам?на,
На дзеркалах паркет?в, стель,
У моря на гран?т? скель.
XXXIII.
Згадаю море пред грозою:
Як заздрив в мр?ях я сво?х
Хвилям, б?жучим чередою
Лягти з любов'ю до тих н?г!
Бажав я з хвилями так само
Торкнутись милих н?г устами!
Н?коли в час палких стих?й
В кипляч?й младости мо?й
Я не бажав з таким скаженням
?Лобзать уста младих Армид,
Иль розы пламенных ланит,
Иль перси, полные томленьем?;
Н?коли пристрастей порив
Душ? мо?? так не ?в!
XXXIV.
Часи я ?нш? пам'ятаю!
У запов?тних тих думках
Щасливе стремено тримаю...
В?дчувши н?жку у руках;
Знову уява до кип?ння,
Знов дотику ?? вид?ння
Запалить в стил?м серц? кров,
? знову туга, знов любов! ..
Та повно прославляти фей
Гучною л?рою сво?ю;
Вони не стоять пристрастей,
Ан? п?сень, ними натхненних:
Слова й д?ла чар?вниць цих
Оманлив? ... як н?жки ?х.
XXXV.
Що ж м?й Он?г?н? Нап?всонний
В постелю з балу ?де в?н:
А Петербург той невгамовний
Вже будить барабанний дзв?н.
Вста? купець, ?де рознощик,
На б?ржу тягнеться ?извозчик?,
З глечиком охтенка сп?шить,
П?д нею св?жий сн?г рипить.
Прокинувсь ранку гам прив?тний.
В?дкрит? в?кна; трубний дим
Стовпом зд?йма?ться блакитним,
? ?хл?бник?, н?мець дуже спритний,
У ковпаку, уже не раз
Вже в?дчиняв св?й васисдас.
XXXVI.
Та, шумом балу геть стомлЕний,
Ранок в за п?вн?ч обратя,
Спок?йно спить в т?н? блаженн?й
Забав ? розкош? дитя.
Поспить в?н за-оп?вдн?, й знову
Життя до ранку аж готове,
Одноман?тн? сочн? плями.
? вчора, й завтра все те саме.
Та чи щасливий був ?вген?й,
В?льний, у цв?т? л?т-казок,
Серед блискучих перемог,
? серед насолод щоденних?
Чи надармо бенкети знов,
Необережний чи здоров?
XXXVII.
Н?: рано почуття поснули;
Набрид йому вже Св?ту шум;
Красун? т? не довго були
Предметом звичних його дум;
Уже втомити зради встигли;
Друз? ? дружба ?х набридли,
Тому, що не завжди ж в?н м?г
Beef-steaks ? стразбургск?й пир?г
Облити пляшкою з Шампанським
? сипати гостр? слова,
Коли бол?ла голова;
Хоч в?н гульв?са був заправський,
Та розлюбив в?н п?д к?нець
? лайку, й шаблю, ? свинець.
XXXVIII.
Недуга та, чию причину
Давно вже в?дшукать пора,
Англ?йському под?бна спл?ну,
Коротше, нашою: хандра
Опанувала ?м потроху;
В?н застрелитись, слава богу,
Робити спробу не схот?в,
Та до життя вже вщент остив.
Як Child-Harold, похмурий, томний
З'являвся у в?тальнях ?Дон...?;
Н? пл?тки Св?ту, н? бостон,
Н? погляд милий, ?Ах!? нескромний,
Вже не обходило його,
Не пом?чав в?н н?чогО.
XLII.
Пр?чудниц? велик? Св?ту!
Вс?х вас давно в?н залишив;
? правда те, що в наш? л?та
Тон вищий досить занудив;
Хоч, може бути, ?нша дама
Тлумачить Сея ? Бентама,
Та взагал? розмова ?х
Наб?р дурниць невинно-злих;
Вони, до того ж, ?непорочн??,
Розумн?, величав?, так,
? так благочестив? - жах,
? так обачн?, ? так тОчн?,
Так неприступн? для ?мужчин?,
Що вже ?х вид наводить спл?н
XLIII.
? ви, красун? молод??,
Яких у п?зн?й час н?чний
Уносять дрожки удал??
По петербурзьк?й мостов?й,
? вас покинув м?й ?вген?й.
Бурхливих насолод злий г?н?й,
Он?г?н вдома затворився,
Поз?х, ? за перо схопився,
Писать хот?в - та труд проклятий
Йому був тошен; н?чогО
Не вийшло з-п?д пера його,
В?н не потрапив в цех завзятий
Людей, яких я не суджу,
Бо сам до них я належУ.
XLIV.
Незадоволений тугОю
? порожнечею души,
С?в в?н - з похвальною метою
Розум привласнити чужий;
Загоном книг заставив полку,
Читав, читав, а все без толку:
Нудьга там, марення, обман;
Сов?ст?, сенсу в т?м нема;
На вс?х там р?зн? ? вериги;
? застар?ла давнина,
Марить старим ? новизна.
В?н як ж?нок, залишив книги,
Ту полку, з курною ордою,
Запнувши трауру тафтою.
XLV.
Св?ту умов тягар звалився,
В?дставши теж в?д су?ти,
В той час я з ним ? подружився.
Мен? подобались тод?
? в?ддан?сть не штучна мр?ям,
Й дивацтво зверх усяким м?рам,
Й розум, як з сн?гу кучугур.
Я був озлоблен, в?н похмур;
З гри пристрастей зняли ми пробу:
Життя обох томило нас;
В обох у серц? жар вже згас;
Обох уже чекала злоба
Фортуни ? людей-сл?пц?в
На ранн?м ранку наших дн?в.
XLVI.
Хто жив ? мислив, той не може
В душ? не зневажать людей;
Хто в?дчував, того тривожить
Привид дн?в юност? сво?й:
В того ? чар уже нема?.
? спогад?в зм?я, бува?,
? каяття того гризе.
? часто п?д?йма це все
Принадност? розмови вгору.
Спершу Он?г?на язик
Мене бентежив, та я звик
Вже до у?дливого спору,
Й до жарту з жовчю пополам,
Й злост? похмурих еп?грам.
XLVII.
Як часто л?тньою порою,
Коли прозоро ? св?тлО
Н?чне все небо над Невою,
? невських вод веселе скло
Не в?добразить лик Д?ани,
Згадавши даавн?шн? романи,
Згадавши давн?шню любов,
Чутлив?, безтурботн? знов,
Диханням ноч? н?жно-томним
Безмовно упивались ми!
Як в л?с зелений ?з тюрми
Закинутий колодник сонний,
Ми мр??ю л?тали так
По молодих сво?х л?тах.
XLVIII.
З жалем в душ? за сьогодення,
? опершися на гран?т,
Стояв задумливо ?вген?й,
Як описав себе П??т.
Все тихо; лише вдалин?
Гукались вартов? н?чн?;
Та дрожок стук ледь долинав,
Раптом з М?льйонно? лунав;
Он човен веслами маха?,
Пливе по р?чки др?мот?:
Нас полонили звуки т? -
Рожок ? п?сня удалая...
Солодше ж вс?х н?чних забав -
Насп?в Торкватових октав!
XLIX.
Адр?атичн? хвил? мил?,
О Брента! н?, побачу вас,
Натхнення повний знов ? сили,
Почую ваш чар?вний глас!
Святий онукам Аполлона;
Гордою л?рой Альб?ону
Мен? в?н р?дний ? знайомий.
Ночей ?тал?? злато?
Я мл?стю насладжусь на вол?,
З венец?янкою младою,
Сп?вучою, а то н?мою,
У та?мнич?й т?й гондол?;
З нею знайдуть вуста мо?
Мову Петрарки ? любов?.
L.
Чи прийде ? м?й час свободи?
Пора, пора! - Кличу в прилив;
З моря чекаючи погоди,
Маню в?трила корабл?в.
П?д ризой бурь, ?з хвилей в спор?,
По в?льн?м роздор?жж? моря
Коли ж почну я в?льний б?г
В?д берег?в таких нудних,
Неприязно? вже стих??,
Серед полуденних зибей,
П?д небом Африки мо?й,
З?тхати по сумн?й Рос??,
Де я любив, де я страждав,
? де я серце поховав.
LI.
Он?г?н був готов з? мною
Побачити чуж? кра?;
Та скоро долею г?ркою
Були ми з ним розведен?.
Батько його у Рай подався.
Перед Он?г?ним з?брався
Позикодавц?в алчний полк.
У кожного св?й розум, толк:
?вген, тяжбу ненавидЯчи,
? радий жеребом сво?м,
Залишив спадщину всю ?м,
Втрати велико? не бачив,
Чи передбачив здалека
Кончину дядька-старика.
LII.
Раптом отримав в?н насправд?
В?д управителя доклад,
Що при смерт? у л?жку дядько,
З ним попрощатись був би рад.
В?н прочитав сумне послання
? на побачення негайно
Скор?ш до дядька поскакав
Й заздалег?дь вже поз?хав,
Приготувавсь, грошей заради,
На т? з?тхання ? обман
(Тим ? почав я м?й роман);
Та, прилет?вши вже до дядька,
Його знайшов в?н на стол?,
Як дань готову до земл?.
LIII.
Знайшов в?н повний дв?р послуги;
К неб?жчику з ус?х сторон
З'?жджались недруги ? други,
Охоч? вс? до похорон.
Неб?жчика захоронили.
Попи та гост? ?ли, пили,
? п?сля важно роз?йшлися,
Н?би д?лами зайнялися.
Ось наш Он?г?н с?льський житель,
Завод?в, вод, л?с?в, земель
Господар повний, а досель
Порядку ворог й ?расточитель?,
? радий, що колишн?й путь
Зм?нив хоча б на що-небУдь.
LIV.
Два дн? йому здавались нОви
Т? в?докремлен? поля,
? т?нь похмуро? д?брови,
Струмка дзюрчання й теч?я;
На трет?й - поле й гай, скор?ш
Вже не займали його б?льш;
Пот?м наводили вже спл?н;
Пот?м побачив ясно в?н,
Що села - м?ст нудьгою варт?,
Хоч тут н? вулиць, н? бал?в,
Н? карт, палац?в, н? в?рш?в.
Нудьга чекала скр?зь на варт?,
? б?гала за ним вона,
Як т?нь, чи ж?нка, що в?рнА.
LV.
Я був народжений для миру,
В с?льсько? тиши глушин?
Гучн?шим був ? голос л?ри,
Були жвав?ше творч? сни.
Дозв?ллям присвятясь невинним,
Брожу над озером пустинним,
? far niente м?й закон.
Я вранц? обриваю сон
Для меду млост? ? свободи:
Читаю мало, довго сплю,
Легко? слави не ловлю.
А чи не так я, вряди-годи,
Пров?в у праздност?, в т?н?
Мо? найщаслив?ш? дн??
LVI.
Кв?ти, любов, ? безд?яльн?сть,
Я в?дданий вам з головою.
Пом?тити я радий ?разн?сть?
М?ж тим Он?г?ним ? мною,
Щоб ? читач насм?шкуватий,
? видавець чудаковатий
Наклеп?в хитрих су?ти,
Зв?ряючи тих рис ?чорти?
Не переврав колись безбожно,
Що намарав я св?й портрет,
Як Байрон, гордост? поет,
Н?би нам вс?м писати можна
Вже не про ?нших будь-кого,
Т?льки про себе самого.
LVII.
Скажу до реч?: вс? поети –
Друз? мр?йливого чуття .
Бувало, мил? т? предмети
Снились мен?, й душа моя
Та?мний образ схоронила;
?х п?сля Муза оживила:
Я, безтурботний, осп?вав
? д?ву г?р, м?й ?деал,
? полонянок з-п?д Салгира.
Тепер в?д друз?в ?здалля
Питання часом чую я:
"По ком твоя з?тха? л?ра?
Кому, в юрб? ревнивих д?в,
Ти присвятив ?? насп?в?
LVIII.
Чий погляд хвилював натхнення,
Ким був розчулений скор?ш?
В любовн?м запаморочЕнн?
Кого обожнював тв?й в?рш?
"Н?кого, друз?, от ?й-богу!
Жагу любов? ? тривогу
Безрад?сно я зазнавав.
Блажен, хто з нею по?днав
Гарячку рим: в?н тим подво?в
Поез?? священний гид,
Петрарц? ?дуччи усл?д,
А муки серця заспоко?в,
Зловив ? славу разом з ним;
А я н?мим був ? дурним.
LIX.
Пройшла любов, з'явилась Муза,
? прояснився темний ум.
Шукаю, в?льний, знов союзу
Чар?вних звук?в, н?жних дум;
Пишу, ? серце не суму?,
Перо, забувшись, не малю?,
Близ незак?нчених в?рш?в,
Ж?ночих н?жок та гол?в;
Гаснуч?й поп?л весь затухне,
Сльоза в?д суму не б?жить,
? скоро, скоро бур? сл?д
Зовс?м в душ? мо?й вже вщухне:
Тод?-то я почну писать
Поему п?сень в двадцять п'ять.
LX.
Я думав вже про форму плану,
? як героя назову;
А поки що мого роману
Ск?нчив я першу лиш главу;
Все переглянув це завзято:
Так, протир?ч дуже багато,
Та виправляти не хочУ.
Цензур? борг св?й заплачу,
? журнал?стам на з;?д?ння
Плоди труд?в мо?х в?ддам:
?ди ж по невським берегам,
Новонароджене твор?ння,
? заслужи дань слави там:
Крив? чутки, ? шум, ? гам!
I.
"М?й дядько самих чесних правил,
Як не на жарт вже занем?г,
В?н на повагу вс?х наставив.
Хто б краще вигадати м?г?
Приклад його для вс?х наука;
Але яка ж нудна це штука -
З хворим ? день, ? н?ч сиди,
Н? кроку геть не в?дходи!
Яка п?дступн?сть превелика
Нап?вживого забавлять,
Йому подушки поправлять,
П?дносити так сумно л?ки,
З?тхати в думках про себЕ:
Коли ж вже в?зьме чорт тебе! "
II.
Так думав молодий гульв?са,
Що мчав в пилу на поштовИх.
Завдяки Зевсу, опинився
В?н спадко?мцем вс?х сво?х.
Друз? Людмили та Руслана!
З геро?м ? цього роману
Без передмов, у цей же час
Дозвольте, познайомлю вас:
Он?г?н, приятель м?й добрий,
Родивсь на берегах Неви,
Де народились, може, й ви,
Читач м?й, чи блищали з горя;
Так, там колись ? я гуляв,
Та кл?мат шкоду завдавав.
III.
Служив в?дм?нно-благородно,
Боргами батько його жив,
Давав бали в?н принародно
? все нарешт? проциндрИв.
Доля ?вгена збер?гала:
Спершу Madame його ?кохала?,
Пот?м Monsieur ?? зм?нив.
Р?зов був хлопчик, але мил.
Monsieur l'Abb;, француз убогий,
Не мучивши дитя дарма,
Вчив його всьому жартома,
Мораль сувору – лише трохи,
Злегка за вит?вки корив,
Гуляти в Л?тн?й сад водив.
IV.
Коли ж до юност? поближче
Прийшла ?вген?ю пора,
Пора над?й ? смутк?в н?жних,
Monsieur прогнали геть з двора.
Ось м?й Он?г?н на свобод?;
Обстрижений в угоду мод?;
Як dandy лондонський ?сповит? –
Нарешт? в?н побачив св?т.
В?н по-французьки ?деально
Висловлювався ? писав;
Мазурку легко танцював
? кланявся сентиментально;
Чого ж вам б?льше?
Скаже Св?т:
В?н дуже милий, ерудит.
V.
Так, вчилися ми вс? потроху
Як-небудь, дечому п?дчас,
Так вихованням, слава богу,
Не важко блиснути у нас.
Он?г?н був, з? сл?в ?декотрих?
(Судд?в р?шучих ? суворих)
Вчений малий, але педант:
Мав в?н щасливий св?й талант
Торкнувшись злегка тем розмовчих,
Д?йти в розмов? до к?нця,
З ученим виглядом знавця
Сид?ти в суперечц? мовчки
? викликати см?х у дам
Вогнем нежданих еп?грам.
VI.
Латинь ?з моди вийшла нин?:
Так, якщо правду вам сказати
В?н досить знав ? по-латин?,
Щоб еп?графи розбирати,
Сказати щось про Ювенал?й,
В к?нц? листа поставить vale,
Та пам'ятати, ледь гр?ша,
? з Ене?ди два в?ршА.
В?н ритися не мав охоти
В хронолог?чн?м пильн?м тл?
Побутописання земл?;
Та дн?в минулих анекдоти
В?д Ромула до дн?в нових
В?н в пам'ят? сво?й збер?г.
VII.
Не мав в?н пристраст? т??? -
Життя для звук?в не щадити,
Не м?г ? ямба в?д хорея,
Як ми н? бились, в?др?знити.
Гомера лаяв, Феокр?та;
Зате читав Адама См?та,
? був глибокий економ,
Тобто, ум?в судить з умом,
Як банк державний багат??,
? чим живе в?н, ? чому
Не треба золота йому,
Коли продуктом волод??.
Батько закон той не сприймав,
В заставу земл? в?ддавав.
VIII.
Всього, що знав ? ще ?вген?й,
Пересказати недосуг;
Та в чому в?н був справжн?й ген?й,
Що знав тверд?ше вс?х наук,
Було для нього що ще змладу
? праця, й мука, ? в?драда,
? що займало ц?лий день
Ту тужну л?нь, що мав ?вген -
Наука пристраст? найперша,
Яку осп?вував Назон,
За що був Римом ?отлучён?
? св?й блискучий в?к завершив
В степах Молдови, в глушин?,
Що в?д ?тал?й вдалин?.
XV.
Бувало, в?н ще у постел?:
Йому записочки несуть.
Запрошення? Не у пустел?,
Три Дома вже на веч?р звуть:
Там бал, там свято десь дитяче.
Куди ж пустун м?й знов поскаче?
З кого почне в?н? Все одно:
Скр?зь встигнути йому дано.
Поки в ранковому убор?,
Над?вши модний бол?вар
Он?г?н ?де на бульвар
? там гуля? на простор?,
Поки недремдючий брегет
Об?д продзвонить тет-а-тет.
XVI.
Вже темно: в санки в?н с?да?.
"Пад?, балки!" - Пролунав крик;
Морозно? пилом ср?блиться
Його бобровий ком?р.
До Talon в?н помчав: упевнен,
Що там чека? вже Кавер?н.
Вв?йшов: ? в стелю стук пробОк,
? бризнув вже вина поток,
? roast-beef тут закривавлЕний,
? трюфл?, розк?ш юних л?т,
Кухн? французько? прив?т,
? Стразбурга пир?г славетний
М?ж сиром Л?мбург?йським живим
? ананасом золотим.
XVII.
Хоч спрага келих?в ще просить
Залити полум;я котлет,
Та дзв?н брегета ?м доносить:
Новий почався вже балет.
Театру злий законодавець,
Обожнювач, чи то коханець
Вс?х найчар?вн?ших актрис,
Почесний житель вс?х кул?с,
Он?г?н полет?в до театру,
Де кожен, в?льн?стю пиша,
Охлопати м?г entrechat,
Обшикать Федру, Клеопатру,
Мо?ну кликати (ого,
Щоб т?льки чули вс? його).
XVIII.
Чар?вний край! там вряди-годи,
Сатири знаний господин,
Блищав Фонв?з?н, друг свободи,
? пристосований Княжн?н;
Там Озеров довол? дан? -
Сл?з, оплеск?в, народу шани -
З Семеновою ще д?лив;
Там наш Катен?н воскресив
Корнеля ген?й величавий;
Колкий там вив?в Шаховской
Комед?й галасливий рой,
Там ? Д?дло в?нчався славою,
Там, там п?д захистом кул?си
Дн? молод? мо? неслися.
XIX.
Мо? богин?! що ви? де ви?
Почуйте знов сумний м?й глас:
Все т? ж ще ви? Чи ?нш? д?ви,
Зм?нив, не зам?нили вас?
Чи знов почую ваш? хори?
В Рус? побачу Терпсихори
Душею створений пол?т?
Чи сумний погляд не вглед?т
Ос?б булих на сцен? душн?й,
На чуждий спрямувавши св?т
Розчарований лорнет,
Веселощ?в глядач байдужий,
Безмовно буду поз?хати
? про минуле згадувАти?
XX.
Театр вже повний; лож? сяють;
Партер ? кр?сла, все кипить;
В райку нетЕрпляче плескають,
Зл?та зав?са ? шумить.
Блискуча, нап?впов?трЯна,
Смичку чар?вному слухняна,
Натовпом н?мф оточена,
Сто?ть ?стом?на; вона,
Ногою ледь торкнувшись долу,
Пов?льно другою кружить,
? раптом скок, ? вмить летить,
Летить, як пух в?д вуст Еола;
Те стан з?в'?, то ро з?в'?,
? швидко н?жка н?жку б'?.
XXI.
Все плеска?. Он?г?н входить,
Йде пом?ж кр?сел по ногах,
Скоса дв?йний лорнет наводить
На незнайомих дам ?б?вак?;
Вс? яруси окинув зором,
Все бачив: людом ? убором
Незадоволений - жах в?н;
З чолов?ками з ус?х стор?н
Розкланявся, пот?м на сцену
?з неуважн?стю зиркнув,
? в?двернувся - й поз?хнув,
? мовив: "вс?х пора в г??нну;
Балет терп?в я довг? дн?,
Та ? Д?дло набрид мен? "
XXII.
Ще т? чорти, амури, зм??
На сцен? скачуть ? шумлять;
Ще дуже втомлен? лаке?
На шубах п?д п?д'?здом сплять;
Не перестали ще чихати,
Сякатись, топати, плескати;
Зовн? театру ? в нутр?
Виблискують ще л?хтар?;
Ще б'ються вже прозябл? кон?,
Наскуча упряжжю сво?ю,
? кучера, навколо не?,
Лають пан?в ? б'ють в долон?:
А вже Он?г?н геть п?шов;
В?н одягтись ?де знов.
XXIII.
Чи зображу в картин? в?рн?й
Дуже самотн?й каб?нет,
Де вихованець мод прим?рний
Одяг, роздяг ? знову ?вщент??
Все, чим для примхи безоглядно?
Торгу? Лондон дел?катний
? по Балт?йських хвилях сам
За л?с ? сало возить нам,
Все, що в Париж? смак голодний
Корисним промислом обрав
? винаходить для забав,
Для розкош?, для млост? модно?, -
Все прикрашало каб?нет
Ф?лософа в ?осьмнадцать л?т?.
XXIV.
Янтар на трубках Цареграду,
Фарфор ? бронза на стол?,
?, н?жних почутт?в в?драда,
Духи в гранчаст?м криштал?;
Греб?нки, пилки будь-як? ?,
? ножиц? прям?, крив?,
? щ?тки тридцяти сорт?в
Для н?гт?в ? ? для зуб?в.
Руссо (завважу сам з собою)
Не розум?в, як важний Грим
См?в н?гт? чистить перед ним,
Великим зайдиголовою.
Той захисник вс?х воль ? прав
Був в цьому випадку не прав.
XXV.
Можна ? бути чолов?ком
? н?гт? ще в крас? тримать:
До чого сперечатись з в?ком?
Звичай – тиран на всяку стать.
?вген?й, Чаада?в другий,
Боячись ревнощ?в напруги,
У одяз? був гранд-педант
? те, що ми назвали франт.
В?н три години по манер?
Б?ля дзеркал проводив час
? ?з вбиральн? вибиравсь
Под?бний в?трян?й Венер?,
Коли вдягнувши чийсь наряд,
?де Богиня в маскарад.
XXVI.
В смаку останн?м туалетом
Зайняти св?жий погляд рад,
Я м?г би перед св?том вченим
Тут описати цей наряд;
Звичайно б це см?ливо стало,
Описувати ж моя справа:
Та панталони, фрак, жилет,
Вс? ц? слова в рос?йськ?й - бред;
А бачу, винен перед вами,
Що вже ? так склад сл?в мо?х
Поменше б майор?ти м?г
?ноплем?нними словами,
Хоч заглядати я вже звик
В Академ?чний св?й Словник.
XXVII.
У нас тепер не те в предмет?:
Ми краще посп?шим на бал,
Як стр?мголов в Ямськ карет?
Вже м?й Он?г?н поскакав.
Перед померклими домами
Вздовж сонних вулиць вже рядами
Карет подв?йн? л?хтар?
Веселе св?тло ллють зар?,
На сн?г веселки вже наводять:
Ус?ян плошками кругом,
Будинок ся?, мов ср?блОм;
По ц?льним в?кнам т?н? ходять,
Мигтять там проф?л? гол?в
? дам ? модних дивак?в.
XXVIII.
П?д'?хав наш герой до входу;
? повз швейцара в?н стр?лою
Злет?в по мармурОвих сходах,
Волосся розр?вняв рукою,
Вв?йшов. Народу повна зала;
Музика грати вже ?пристала?;
Юрба в мазурц? зайнята;
Кругом ? шум ? т?снота;
Шпори бриньчать кавалергардн?;
Л?тають н?жки дам - ох, ах;
А по чар?вних ?х сл?дах
? погляди вс? полум'ян?,
Й ревнивий шеп?т ?х дружин.
? скрипок рев з ус?х стор?н.
XXIX.
За дн?в веселощ?в, бажання
Я в?д бал?в ледь не р?хнувсь:
В?рн?ш нема м?сць для з?знання,
Для вручення листа комусь.
О ви, чолов?ки шановн?!
Мо? поради вам резонн?;
Прошу ту р?ч пом?тити:
Я вас хочу застерегти.
Ви, мат?нки, сувор?ш, може,
Дивились за дочками б ?тет?:
Тримайте прямо св?й лорнет!
А то ... а то, помилуй боже!
Я зараз це тому пишу,
Що вже давно я не гр?шу.
XXX.
На жаль, на р?зн? там забави
Життя багато я згубив!
Як звича? б не так страждали,
Бали ? дос? я б любив.
Люблю я ?х шалену млад?сть,
? т?сноту, ? блиск, ? рад?сть,
? дам обдуманий наряд;
Люблю ?х н?жки; та навряд
Ви знайдете в Рос?? ц?л?й
П;ять пар струнких ж?ночих н?г.
Забути довго я не м?г
Тих н?г... Сумний, охолод?лий,
Вс? пам'ятаю, й ув? сн?
Тривожать серце знов мен?.
XXXI.
Коли ж, ? де, в як?й пустел?,
Безумцю, ?х забудеш ти?
Ах, н?жки, н?жки! нин? де ви?
Де мнете веснян? кв?тИ?
Злел?ян? у млост? сх?дн?й,
На п?вноч?, сумн?й ? сн?жн?й
Ви не залишили сл?д?в:
М'яких любили килим?в
Розк?шне ваших н?г касання.
Для вас давно чи забував
Я спрагу слави ? похвал,
? край батьк?вський, ? вигнання?
Пощезло щастя юних л?т –
Як ваш легкий на луках сл?д.
XXXII.
Д?ани бюст, лан?ти Флори
Чар?вн?, друз? наймил?ш?!
Одначе н?жка Терпсихори
Для мене чимось чар?вн?ше.
Бо, пророкуючи народу
Неоц?ненну нагороду,
Тягне умовною красой
Бажань свав?льний р?й горой.
Люблю ??, м?й друг Ельв?на,
П?д скатертиною стол?в,
На св?ж?й мурав? луг?в,
На, взимку, чавун? кам?на,
На дзеркалах паркет?в, стель,
У моря на гран?т? скель.
XXXIII.
Згадаю море пред грозою:
Як заздрив в мр?ях я сво?х
Хвилям, б?жучим чередою
Лягти з любов'ю до тих н?г!
Бажав я з хвилями так само
Торкнутись милих н?г устами!
Н?коли в час палких стих?й
В кипляч?й младости мо?й
Я не бажав з таким скаженням
?Лобзать уста младих Армид,
Иль розы пламенных ланит,
Иль перси, полные томленьем?;
Н?коли пристрастей порив
Душ? мо?? так не ?в!
XXXIV.
Часи я ?нш? пам'ятаю!
У запов?тних тих думках
Щасливе стремено тримаю...
В?дчувши н?жку у руках;
Знову уява до кип?ння,
Знов дотику ?? вид?ння
Запалить в стил?м серц? кров,
? знову туга, знов любов! ..
Та повно прославляти фей
Гучною л?рою сво?ю;
Вони не стоять пристрастей,
Ан? п?сень, ними натхненних:
Слова й д?ла чар?вниць цих
Оманлив? ... як н?жки ?х.
XXXV.
Що ж м?й Он?г?н? Нап?всонний
В постелю з балу ?де в?н:
А Петербург той невгамовний
Вже будить барабанний дзв?н.
Вста? купець, ?де рознощик,
На б?ржу тягнеться ?извозчик?,
З глечиком охтенка сп?шить,
П?д нею св?жий сн?г рипить.
Прокинувсь ранку гам прив?тний.
В?дкрит? в?кна; трубний дим
Стовпом зд?йма?ться блакитним,
? ?хл?бник?, н?мець дуже спритний,
У ковпаку, уже не раз
Вже в?дчиняв св?й васисдас.
XXXVI.
Та, шумом балу геть стомлЕний,
Ранок в за п?вн?ч обратя,
Спок?йно спить в т?н? блаженн?й
Забав ? розкош? дитя.
Поспить в?н за-оп?вдн?, й знову
Життя до ранку аж готове,
Одноман?тн? сочн? плями.
? вчора, й завтра все те саме.
Та чи щасливий був ?вген?й,
В?льний, у цв?т? л?т-казок,
Серед блискучих перемог,
? серед насолод щоденних?
Чи надармо бенкети знов,
Необережний чи здоров?
XXXVII.
Н?: рано почуття поснули;
Набрид йому вже Св?ту шум;
Красун? т? не довго були
Предметом звичних його дум;
Уже втомити зради встигли;
Друз? ? дружба ?х набридли,
Тому, що не завжди ж в?н м?г
Beef-steaks ? стразбургск?й пир?г
Облити пляшкою з Шампанським
? сипати гостр? слова,
Коли бол?ла голова;
Хоч в?н гульв?са був заправський,
Та розлюбив в?н п?д к?нець
? лайку, й шаблю, ? свинець.
XXXVIII.
Недуга та, чию причину
Давно вже в?дшукать пора,
Англ?йському под?бна спл?ну,
Коротше, нашою: хандра
Опанувала ?м потроху;
В?н застрелитись, слава богу,
Робити спробу не схот?в,
Та до життя вже вщент остив.
Як Child-Harold, похмурий, томний
З'являвся у в?тальнях ?Дон...?;
Н? пл?тки Св?ту, н? бостон,
Н? погляд милий, ?Ах!? нескромний,
Вже не обходило його,
Не пом?чав в?н н?чогО.
XLII.
Пр?чудниц? велик? Св?ту!
Вс?х вас давно в?н залишив;
? правда те, що в наш? л?та
Тон вищий досить занудив;
Хоч, може бути, ?нша дама
Тлумачить Сея ? Бентама,
Та взагал? розмова ?х
Наб?р дурниць невинно-злих;
Вони, до того ж, ?непорочн??,
Розумн?, величав?, так,
? так благочестив? - жах,
? так обачн?, ? так тОчн?,
Так неприступн? для ?мужчин?,
Що вже ?х вид наводить спл?н
XLIII.
? ви, красун? молод??,
Яких у п?зн?й час н?чний
Уносять дрожки удал??
По петербурзьк?й мостов?й,
? вас покинув м?й ?вген?й.
Бурхливих насолод злий г?н?й,
Он?г?н вдома затворився,
Поз?х, ? за перо схопився,
Писать хот?в - та труд проклятий
Йому був тошен; н?чогО
Не вийшло з-п?д пера його,
В?н не потрапив в цех завзятий
Людей, яких я не суджу,
Бо сам до них я належУ.
XLIV.
Незадоволений тугОю
? порожнечею души,
С?в в?н - з похвальною метою
Розум привласнити чужий;
Загоном книг заставив полку,
Читав, читав, а все без толку:
Нудьга там, марення, обман;
Сов?ст?, сенсу в т?м нема;
На вс?х там р?зн? ? вериги;
? застар?ла давнина,
Марить старим ? новизна.
В?н як ж?нок, залишив книги,
Ту полку, з курною ордою,
Запнувши трауру тафтою.
XLV.
Св?ту умов тягар звалився,
В?дставши теж в?д су?ти,
В той час я з ним ? подружився.
Мен? подобались тод?
? в?ддан?сть не штучна мр?ям,
Й дивацтво зверх усяким м?рам,
Й розум, як з сн?гу кучугур.
Я був озлоблен, в?н похмур;
З гри пристрастей зняли ми пробу:
Життя обох томило нас;
В обох у серц? жар вже згас;
Обох уже чекала злоба
Фортуни ? людей-сл?пц?в
На ранн?м ранку наших дн?в.
XLVI.
Хто жив ? мислив, той не може
В душ? не зневажать людей;
Хто в?дчував, того тривожить
Привид дн?в юност? сво?й:
В того ? чар уже нема?.
? спогад?в зм?я, бува?,
? каяття того гризе.
? часто п?д?йма це все
Принадност? розмови вгору.
Спершу Он?г?на язик
Мене бентежив, та я звик
Вже до у?дливого спору,
Й до жарту з жовчю пополам,
Й злост? похмурих еп?грам.
XLVII.
Як часто л?тньою порою,
Коли прозоро ? св?тлО
Н?чне все небо над Невою,
? невських вод веселе скло
Не в?добразить лик Д?ани,
Згадавши даавн?шн? романи,
Згадавши давн?шню любов,
Чутлив?, безтурботн? знов,
Диханням ноч? н?жно-томним
Безмовно упивались ми!
Як в л?с зелений ?з тюрми
Закинутий колодник сонний,
Ми мр??ю л?тали так
По молодих сво?х л?тах.
XLVIII.
З жалем в душ? за сьогодення,
? опершися на гран?т,
Стояв задумливо ?вген?й,
Як описав себе П??т.
Все тихо; лише вдалин?
Гукались вартов? н?чн?;
Та дрожок стук ледь долинав,
Раптом з М?льйонно? лунав;
Он човен веслами маха?,
Пливе по р?чки др?мот?:
Нас полонили звуки т? -
Рожок ? п?сня удалая...
Солодше ж вс?х н?чних забав -
Насп?в Торкватових октав!
XLIX.
Адр?атичн? хвил? мил?,
О Брента! н?, побачу вас,
Натхнення повний знов ? сили,
Почую ваш чар?вний глас!
Святий онукам Аполлона;
Гордою л?рой Альб?ону
Мен? в?н р?дний ? знайомий.
Ночей ?тал?? злато?
Я мл?стю насладжусь на вол?,
З венец?янкою младою,
Сп?вучою, а то н?мою,
У та?мнич?й т?й гондол?;
З нею знайдуть вуста мо?
Мову Петрарки ? любов?.
L.
Чи прийде ? м?й час свободи?
Пора, пора! - Кличу в прилив;
З моря чекаючи погоди,
Маню в?трила корабл?в.
П?д ризой бурь, ?з хвилей в спор?,
По в?льн?м роздор?жж? моря
Коли ж почну я в?льний б?г
В?д берег?в таких нудних,
Неприязно? вже стих??,
Серед полуденних зибей,
П?д небом Африки мо?й,
З?тхати по сумн?й Рос??,
Де я любив, де я страждав,
? де я серце поховав.
LI.
Он?г?н був готов з? мною
Побачити чуж? кра?;
Та скоро долею г?ркою
Були ми з ним розведен?.
Батько його у Рай подався.
Перед Он?г?ним з?брався
Позикодавц?в алчний полк.
У кожного св?й розум, толк:
?вген, тяжбу ненавидЯчи,
? радий жеребом сво?м,
Залишив спадщину всю ?м,
Втрати велико? не бачив,
Чи передбачив здалека
Кончину дядька-старика.
LII.
Раптом отримав в?н насправд?
В?д управителя доклад,
Що при смерт? у л?жку дядько,
З ним попрощатись був би рад.
В?н прочитав сумне послання
? на побачення негайно
Скор?ш до дядька поскакав
Й заздалег?дь вже поз?хав,
Приготувавсь, грошей заради,
На т? з?тхання ? обман
(Тим ? почав я м?й роман);
Та, прилет?вши вже до дядька,
Його знайшов в?н на стол?,
Як дань готову до земл?.
LIII.
Знайшов в?н повний дв?р послуги;
К неб?жчику з ус?х сторон
З'?жджались недруги ? други,
Охоч? вс? до похорон.
Неб?жчика захоронили.
Попи та гост? ?ли, пили,
? п?сля важно роз?йшлися,
Н?би д?лами зайнялися.
Ось наш Он?г?н с?льський житель,
Завод?в, вод, л?с?в, земель
Господар повний, а досель
Порядку ворог й ?расточитель?,
? радий, що колишн?й путь
Зм?нив хоча б на що-небУдь.
LIV.
Два дн? йому здавались нОви
Т? в?докремлен? поля,
? т?нь похмуро? д?брови,
Струмка дзюрчання й теч?я;
На трет?й - поле й гай, скор?ш
Вже не займали його б?льш;
Пот?м наводили вже спл?н;
Пот?м побачив ясно в?н,
Що села - м?ст нудьгою варт?,
Хоч тут н? вулиць, н? бал?в,
Н? карт, палац?в, н? в?рш?в.
Нудьга чекала скр?зь на варт?,
? б?гала за ним вона,
Як т?нь, чи ж?нка, що в?рнА.
LV.
Я був народжений для миру,
В с?льсько? тиши глушин?
Гучн?шим був ? голос л?ри,
Були жвав?ше творч? сни.
Дозв?ллям присвятясь невинним,
Брожу над озером пустинним,
? far niente м?й закон.
Я вранц? обриваю сон
Для меду млост? ? свободи:
Читаю мало, довго сплю,
Легко? слави не ловлю.
А чи не так я, вряди-годи,
Пров?в у праздност?, в т?н?
Мо? найщаслив?ш? дн??
LVI.
Кв?ти, любов, ? безд?яльн?сть,
Я в?дданий вам з головою.
Пом?тити я радий ?разн?сть?
М?ж тим Он?г?ним ? мною,
Щоб ? читач насм?шкуватий,
? видавець чудаковатий
Наклеп?в хитрих су?ти,
Зв?ряючи тих рис ?чорти?
Не переврав колись безбожно,
Що намарав я св?й портрет,
Як Байрон, гордост? поет,
Н?би нам вс?м писати можна
Вже не про ?нших будь-кого,
Т?льки про себе самого.
LVII.
Скажу до реч?: вс? поети –
Друз? мр?йливого чуття .
Бувало, мил? т? предмети
Снились мен?, й душа моя
Та?мний образ схоронила;
?х п?сля Муза оживила:
Я, безтурботний, осп?вав
? д?ву г?р, м?й ?деал,
? полонянок з-п?д Салгира.
Тепер в?д друз?в ?здалля
Питання часом чую я:
"По ком твоя з?тха? л?ра?
Кому, в юрб? ревнивих д?в,
Ти присвятив ?? насп?в?
LVIII.
Чий погляд хвилював натхнення,
Ким був розчулений скор?ш?
В любовн?м запаморочЕнн?
Кого обожнював тв?й в?рш?
"Н?кого, друз?, от ?й-богу!
Жагу любов? ? тривогу
Безрад?сно я зазнавав.
Блажен, хто з нею по?днав
Гарячку рим: в?н тим подво?в
Поез?? священний гид,
Петрарц? ?дуччи усл?д,
А муки серця заспоко?в,
Зловив ? славу разом з ним;
А я н?мим був ? дурним.
LIX.
Пройшла любов, з'явилась Муза,
? прояснився темний ум.
Шукаю, в?льний, знов союзу
Чар?вних звук?в, н?жних дум;
Пишу, ? серце не суму?,
Перо, забувшись, не малю?,
Близ незак?нчених в?рш?в,
Ж?ночих н?жок та гол?в;
Гаснуч?й поп?л весь затухне,
Сльоза в?д суму не б?жить,
? скоро, скоро бур? сл?д
Зовс?м в душ? мо?й вже вщухне:
Тод?-то я почну писать
Поему п?сень в двадцять п'ять.
LX.
Я думав вже про форму плану,
? як героя назову;
А поки що мого роману
Ск?нчив я першу лиш главу;
Все переглянув це завзято:
Так, протир?ч дуже багато,
Та виправляти не хочУ.
Цензур? борг св?й заплачу,
? журнал?стам на з;?д?ння
Плоди труд?в мо?х в?ддам:
?ди ж по невським берегам,
Новонароджене твор?ння,
? заслужи дань слави там:
Крив? чутки, ? шум, ? гам!
Метки:
