Шекспiр. Сонет 15

Sonnet 15 by William Shakespeare

When I consider every thing that grows
Holds in perfection but a little moment,
That this huge stage presenteth nought but shows
Whereon the stars in secret influence comment;
When I perceive that men as plants increase,
Cheerd and checked even by the selfsame sky,
Vaunt in their youthful sap, at height decrease,
And wear their brave state out of memory:
Then the conceit of this inconstant stay
Sets you most rich in youth before my sight,
Where wasteful Time debateth with Decay
To change your day of youth to sullied night,
And all in war with Time for love of you,
As he takes from you, I ingraft you new.

Шексп?р. Сонет 15
(за мотивами)

Коли я бачу те, що людства цв?т
у р?чц? часу кв?тне т?льки мить,
що св?т — п?дмостки, що з?рок пол?т
керу? ним ? молод?сть б?жить
в об?йми смерт?, думаю про те,
що люди десь под?бн? до рослин —
м?цн? весною, юн?сть ?х цв?те,
та марно все, невпинний часу плин
веде безжальну з юн?стю в?йну,
цьку? п?тьму на св?тлий день ясний…
Колись в?н знищить ? твою весну,
тому кажу тоб?, коханий м?й,
пов?р, що битв? з часом зможеш ти
в?дродження в коханн? в?днайти…